Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

Часом, коли все йде занадто добре, ми розслабляємося і припиняємо очікувати від життя чергової "підніжки". З яким же задоволенням воно звалює у цю мить на наші голови цілу купу проблем!

Саме це й трапилося з Еріком тієї п'ятниці, коли до міста мали повернутися батьки Теда. Емма ще раз зателефонувала йому вже перед самим  приїздом і нагадала, щоб він забрав усі необхідні речі з квартири та на кілька днів переселився до їхнього будинку, аби майстри могли безперешкодно зайнятися ремонтом. "Та й ми з татом хоч подивимося на тебе, - сказала вона на прощання. - Не забудь, у п'ятницю о шостій чекаємо тебе на вечерю!"

Ерік зателефонував Теду і відзвітувався перед ним, що в квартирі навів лад, одяг та різні необхідні дрібнички візьме з собою та передасть йому, щоб згідно "легенді", Тед приїхав до батьків з речами.

Після закінчення останньої пари він узяв таксі та, як завжди, ввів у програму "автопілота" адресу, де вони зазвичай зустрічалися з Тедом. Поки машина неквапливо рухалася в потоці інших транспортних засобів, він замислено дивився у вікно, на душі  при цьому було невесело - адже минула вже половина семестру, а він так і не придумав спосіб, як продовжити навчання в університеті, коли Тед повернеться на своє "законне" місце. Він прикидав і так, і сяк, вигадував різні, найфантастичніші варіанти розвитку подій, і все одно розумів, що наразі шанси на успіх у цій справі для нього рівні нулю. Так, він добре навчається, але це ще нічого не означає. Коли якимось чином стане відомо, хто він насправді, і те, що фактично він порушує закон, живучи під чужим ім'ям та користуючись чужими документами, ніякі високі бали в рейтингу Еріка не порятують. Мало б трапитися щось екстраординарне, на кшталт історії Джулії, чиї батьки загинули під час космічної експедиції, і, завдяки їхнім заслугам, дівчині дозволили "перескочити" через один соцклас. Але батьки Еріка були звичайними робітниками, і ніяких  героїчних вчинків за ними не водилося. Може, це йому варто якось відзначитися? Наприклад, урятувати дитину, що тоне, або витягнути когось із палаючого будинку? Але пізньої осені вже ніхто не купався у річці, та й жодної пожежі поблизу не спостерігалося...

Ось так, замислившись, Ерік зі здивуванням збагнув, що автоматичне таксі уже кілька хвилин як зупинилося і відчинило дверцята, а на табло миготить напис : "Вибачте, але проїзд далі неможливий."

Ерік визирнув у вікно. Автомобіль зупинився уже фактично на "кордоні" його рідного району, тобто до парку, де вони повинні були зустрітися з Тедом, було рукою подати. Ну нічого, пройде пішки, можливо, в таксі виникли якісь неполадки. Він розплатився і  вийшов, тягнучи за собою валізу на коліщатах, у яку склав речі Теда.

Тепер хлопцеві стало зрозуміло, чому таксі не змогло рухатися далі - він побачив, що вулицю перекрито шлагбаумом, поблизу якого стовбичать із знудьгованим виглядом двоє поліцейських. Що це - чергова облава? Шукають якогось злочинця? А може, сталася автомобільна аварія? У будь-якому випадку особисто Еріка це не стосувалося, хоча він і відчував легке занепокоєння, як завжди, коли мав у кишені документи Теда і знав, що зараз їх можуть попросити для перевірки.

Але, одягнувши на обличчя вже звичну маску безтурботності,  він підійшов до шлагбаума і запитав:

 - Добрий день,  чи можу я пройти?

 - А ви хто, місцевий? - підозріливо спитав той полісмен, що стояв ближче до нього. - Покажіть ваше посвідчення!

Ерік невдоволено скривився, дістав пластикову картку і простягнув копові. Той не став надто ретельно перевіряти, лише глянув на фото та місце реєстрації:

 - Третій район... Клас "Е"... Поверталися б ви, містере Рассел, додому, що вам тут ловити?

 - Я не зрозумів, - серце Еріка тривожно закалатало в грудях. - Чому ви мене не пропускаєте? Згідно Конституції, всі громадяни можуть вільно пересуватися, де побажають...

 - От деньок! - сплюнув собі під ноги другий поліцейський, котрий стояв по той бік вулиці, зіпершись на шлагбаум. - Тільки те й робиш, що відбиваєшся від різних розумників, головне ж - усі Конституцію знають, як свої два пальці! А чи відомо вам, містере Як Вас Там, що тут введено надзвичайний стан? Звісно, звідки вам знати! Чортова робота,  еге ж, Дік?

 Дік охоче з ним погодився. Втім, він був настроєний стосовно Еріка більш доброзичливо, і  навіть спромігся пояснити йому суть справи.

 - У  тебе, хлопче, тут, мабуть, якісь любовні шури-мури, що ти так розпереживався? Нічого з твоєю красунею не станеться,  посидить на карантині, може почухається трохи... Та не дивись так,  у цьому районі спалах якоїсь космічної зарази, багато людей  вже хворі,  а імунітету до неї немає. От поки всі не вилікуються - нам наказано нікого не впускати і не випускати.

 - А це небезпечно? - спитав Ерік, відчуваючи нервове тремтіння в колінах. Він злякався за своїх рідних - тільки б вони не захворіли. А потім подумав про Теда - як той зараз діятиме? Піде до його батьків? Навряд... Залишиться на квартирі? Тато з мамою неодмінно заб'ють тривогу через те, що син не з'явився на вихідні додому... А що він сам робитиме у будинку Тедових "предків"? От так підлянка вийшла...

 - Та не бійся, це не смертельно, - полісмен позіхнув. - Щось типу вітрянки, тільки інопланетного походження. Як хто захворіє - то все тіло вкривається червоними плямами і дуже чухається. Але тижнів через два все минає. Правда, поки  всі хворі не одужають - карантин не знімуть. Так що, вертайся ти, брате, у свій третій район, нащо тобі цей клопіт!

 - А коли закінчиться карантин? - знову спитав Ерік.

 - А хто ж його знає? Начальство сказало, що протягом місяця нікого точно не впускатимуть і не випускатимуть, а далі видно буде...