Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 37

Марк не хотів залишати Мію одну. Але Свен просто так не призначав би зустріч до наради. Вони домовилися зустрітися в маленькому затишному ресторанчику. Зайшовши, він одразу його побачив.

– Привіт, радий тебе бачити, -- підвівся та простяг Марку руку. – Дивлюся, ти задоволений життям.

– А чого сумувати? -- відповів на рукостискання Марк.

Офіціантка прийняла замовлення, не соромлячись стріляла очима одразу двом хлопцям. Але їм було не до неї. Марка чекала солодка дівчинка в номері.

-- І справді. Давно не чув про тебе нічого. Зазвичай ти живеш відкрито та бурхливо! – засміявся Свен. – Як із Кароліною?

-- Розбіглися, щоправда, не знайшов часу їй про це повидомити, закрутився, – спокійно відповів Марк.

-- Тоді зрозуміло. До мене доходять чутки, що вона лютує у зграї, -- посміхнувся Свен та продовжив. -- Зараз знаю причину. Пристрасна вовчиця. Чим не задовольнила?

-- Все рано чи пізно набридає та змінюється. Ось і наша історія добігла кінця, – глянув серйозніше в очі. - Ти мене за цим кликав?

-- Ні, звичайно, так поцікавився.

– Тоді до діла! -- Марк став серйознішим, Свен це помітив.

Ліричний вступ закінчився, настав час займатися справами.

-- Ти знаєш чому скликали нараду? – уважно дивився на співрозмовника Свен.

– Якісь проблеми з розподілом території та ще щось несерйозне.

-- Ні, це офіційно! – усміхнувся. – А не офіційно -- після зборів, залишаться лише перевертні та обговорюватимуть проблему.

– Чого я не знаю? – Марка стрімко зацікавила їхня розмова.

-- Якби причину оголосили офіційно, то тут був би Самір. Знаю твого батька, він любить тримати руку на пульсі.

– Ми тут в ігри граємо чи ти скажеш? -- він почав дратуватися.

-- Останнім часом загострилася проблема з дикими перевертнями. Їх стає дедалі більше.

– І мисливцям це не подобається?

-- В точку. Ми не знаємо чому почастішали випадки. Перевертень сам по собі дуже сильний, а якщо у нього відібрати здоровий глузд. Він може таких справ наробити, -- зробив паузу, давши можливість співрозмовнику подумати.

-- Свен, що вони хочуть робити? -- тема дуже непроста.

Пересічна поїздка перетворилася на серйозну.

– Ось це й будемо обговорювати. Я знаю, організатори простежили, хто приїхав і в якому складі. Ми будемо цей тиждень під наглядом.

-- Не так я собі уявляв цю подорож, -- задумливо Марк відвів очі до вікна.

– Давай поїмо.

Їли мовчки. Свен давав час Марку на роздуми. Він сам дізнався кілька днів тому й вирішив поділитись з тигром. Вони ділять одне місто. Якщо будуть зміни в Лірі, то це торкнеться їх двох. З одного боку Марку потрібна холодна голова, обговорити всі питання з Міхою та батькові не завадило б зателефонувати. Але він узяв з собою Мію й вона чекає на нього.

-- Свен, я поспішаю, сам розумієш. Зустрінемось завтра, -- з цими словами він простяг руку другу.

Так за ці кілька років їхні стосунки змінилися. Вони виросли, більше не намагаються довести, хто головніший. Мирно вживаються в одному місті.

-- До завтра.

Марк швидкою ходою вийшов з ресторанчика, сів у машину та рвонув до готелю. Минуло якихось кілька годин, а для нього, як вічність. Швидко підвівся у номер та очі самі почали шукати дівчину. Вона сиділа на підвіконні й щось читала в телефоні.

-- Збирайся, маленька, будемо тебе одягати.

Мія підняла на нього зелені очі та кивнула. Вони швидко опинилися у машині та поїхали на набережну. Там повно крамничок. Обіймав за талію й отримав за це незадоволений погляд. Мія прибрала його руки.

-- Не зрозумів? – зупинив її та зазирнув у очі. -- Що трапилося?

– Марк, ми на вулиці, – її щічки стали рум'яними.

-- Ти соромишся мене? – ще уважніше глянув на неї.

-- Ні, але тримай свої руки при собі, це не культурно.

Ого. Ось яке у неї виховання. Ну тоді стають зрозумілими деякі її вчинки. Потрібно розбещувати потроху. Так не піде. Він не звик себе стримувати. І дівчата з якими він спілкувався не дуже закритими були.

Правда то були, майже всі дівчата -- перевертниці.

Для них і голяка пройтися не важко буде по вулиці. Так...

-- Ходімо, сором’язлива моя, тут чудова крамниця.

Вони зайшли всередину, консультанти відразу на вигляд визначили перед ким потрібно підлещуватися та посміхатися. Але Марк обірвав їх одразу.

-- Мені каву, -- він сів на диван. -- Обслуговуйте її. Все, що сподобається, несіть відразу на касу. Ліміту немає.

Йому одразу принесли каву, а дівчата пурхали біля Мії. Він дивився на свою відьмочку. Мія розправила плічка, підняла свій миленький носик і пройшла до стелажів. Правильно, подумки похвалив її. Тут як поведешся, так до тебе і будуть ставитися. У магазині вони провели приблизно дві години.

Вибрали: сукні, спідниці, футболки, спідню білизну, взуття. Він підійшов на касу та оплатив, назвав адресу готелю, щоб речі відвезли туди. Суму вони залишили пристойну, тож з цим проблем не буде.

Вийшли на двір та попрямували далі набережною. Марк узяв Мію за руку. Вона зараз нагадувала зацікавлену дитину. Крутила головою, задавала йому безліч запитань. За такою розмовою та жартами, вона зовсім не помітила, як він обійняв її за талію. Мило посміхалася, дивилася відкрито йому у вічі. Марк насолоджувався атмосферою, яка зараз є між ними.

Вони зупинилися у невеликій кафешці та сіли за столик. Мія продовжувала посміхатися та роздивлялася все довкола. Вибрали страви та взялися до їжі.

-- Марк, тут так чудово! -- Мія розпливлася у посмішці. – Дякую, що привіз мене до цього міста. Як тут поєдналась сучасна архітектура та старовинні будинки. Просто чарівно. Знаєш, я навіть слів підібрати не можу.

Вона щебетала та бадьоро ділилася своїм враженням від міста. Марк дивився на неї й розумів, що зараз вона щира. Він бачив цей погляд, коли Мія спілкувалася з його тигром. Але вона так не дивилася на самого Марка. У ній стільки позитиву, стільки енергії. На одній фразі вона замовкла і почервоніла. Марк напружився.