Читати книгу - "Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік"

Із динаміка долинув голос:

— ... йа хотчу сказатги вам, трузи, счо йя ситджу тут з мойім друхом Башта і мі ховорімо фже купу тчасу, тчекайючі з нетерпіньям на дуже важліву новіну, йаку він охолосіт з секунді на секунду...

Рік вимкнув радіо.

— Оскар Скраґс, — кинув він. — І це голос розумної людини.

Рейчел умить потяглася рукою й увімкнула радіо.

— А я хочу послухати. І буду слухати. Для мене дуже важливо, що Бастер Френдлі скаже сьогодні на своєму шоу.

Пришелепуватий голос знову забелькотів із динаміка, а Рейчел Роузен зручно вмостилася на сидінні і слухала. Збоку від Ріка у мороці світилася жаринка її сигарети, немовби який самовдоволений жук-світлячок: безперечна, непохитна ознака перемоги Рейчел. Її перемоги над ним.

Розділ 18

— Принеси нагору решту моїх речей, — звеліла Пріс Ісидорові. — Мені потрібен телевізор. Послухаємо Бастерове сенсаційне повідомлення.

— Так, так, — погодилася Ірмґард Бейті, ясноока і жвава. — Нам конче потрібен телевізор; ми вже стільки чекаємо на сьогоднішній вечір, і незабаром усе почнеться.

— Мій телевізор показує лишень урядовий канал, — сказав Ісидор.

Віддалік у кутку вітальні в глибокому кріслі розсівся Рой Бейті, немовби хотів там залишитися назавжди, немовби приріс до того крісла; він видихнув повітря і терпляче пояснював:

— Ми хочемо подивитися шоу Бастера Френдлі та його друзів, Ісе. Чи ти хочеш, щоб я називав тебе Дж. Р.? Ну, хай там як, але до тебе доходить? Тому, піди й принеси телевізор.

Ісидор сам-один пішов по лункому порожньому коридорі до сходів. Міцний, сильний аромат щастя все ще витав навколо нього, бо відчував себе — вперше у своєму сірому житті — затребуваним. «Тепер від мене залежать інші», — тріумфував він, збігаючи по запорошених сходах на поверх нижче.

«До того ж, — думав він, — добре, що я знову подивлюся Бастера Френдлі по телебаченню, а не слухатиму його по радіо у фургоні. Це навіть дуже непогано, — вирішив він. — Адже Бастер Френдлі збирається сьогодні ввечері повідомити якесь ретельно задокументоване, сенсаційне повідомлення. Отже, завдяки Пріс, Роєві та Ірмґард я зможу подивитися чи не найважливішу новину за багато років. Як вам таке?» — мовив він до себе.

Життя, як на Дж. Р. Ісидора, суттєво поліпшилося.

Він зайшов до квартири, яку буквально ще зранку займала Пріс, витягнув із розетки вилку телевізора, від’єднав антену. Раптом його наскрізь пронизала тиша; руки враз заніміли. Поряд не було ані подружжя Бейті, ані Пріс, тому все його єство почало згасати, як безмовний телевізор, вилку якого він щойно вийняв з розетки. «Мені треба бути разом з іншими людьми, — казав він собі. — Для того, щоб вижити. До їхньої появи я міг боротися із самотністю, хоч і був єдиним мешканцем в усьому будинку. А тепер все змінилося. Вороття немає, — думав він. — Не можу я взяти і раптом піти від людей у відлюдність». Уже в паніці він подумав: «Я дуже звикся з ними. Дякувати богові, що вони хоч залишилися».

Перенести пожитки Пріс у квартиру на поверх вище йому вдасться тільки за два рази. Вхопивши телевізор, він вирішив віднести його першим, а тоді чемодани й решту одягу. За кілька хвилин телевізор уже був у нього в квартирі; пальці від вантажу обривалися, але він все ж таки доніс його до журнального столика у вітальні. Подружжя Бейті разом із Пріс спостерігали за ним геть незворушно.

— У нас y будинку хороший сигнал, — важко дихав він, встромляючи вилку в розетку і приєднуючи антену. — Коли я бувало дивився Бастера Френдлі та його...

— Увімкни телевізор, — перебив Рой Бейті. — І не базікай.

Він так і зробив, а тоді поквапився до дверей.

— Ще раз, — сказав Ісидор, — і всі речі будуть тут, — на хвилю він затримався, гріючись біля вогнища їхньої близької присутності.

— Чудово, — відсторонено кинула Пріс.

Ісидор знову пішов. «Думаю, вони мене трохи експлуатують», — розмірковував він. Але йому було байдуже. «Все одно добре мати хороших друзів», — говорив він собі.

Внизу Ісидор зібрав одяг Пріс, спакував усе у валізи і потягнувся коридором, а тоді сходами нагору до своєї квартири. На одній зі сходинок у пилюці заворушилося щось невелике. Він одразу опустив валізи; вийняв пластиковий медичний флакон, який він, як і всі решта людей, носив при собі саме для такого випадку. Павук — непримітний, але живий. Тремтливою рукою він поклав його у флакон і ретельно закрутив кришку, у якій голкою були зроблені отвори.

Нагорі біля дверей своєї квартири він зупинився, щоб віддихатися.

— ... так, друзі! Час настав. Це Бастер Френдлі, який сподівається і вірить, що ви так само, як і я, згораєте від нетерпіння, прагнучи дізнатися про неймовірне відкриття, яке я зробив і яке, між іншим, підтвердили провідні науковці, що працювали не покладаючи рук упродовж останніх кількох тижнів. О-го-го! Друзі! Ось воно як!

Джон Ісидор сказав:

— Я знайшов павука.

Всі три андроїди підвели очі, вмить переключивши увагу з телевізійного екрана на нього.

— Ану дай поглянути, — звеліла Пріс. І простягнула долоню.

— Тихо, Бастер говорить, — цитьнув Рой Бейті.

— Я ще ніколи не бачила павука, — промовила Пріс. Вона взяла медичний флакон в обидві долоні й уважно придивлялася до створіння всередині. — Стільки ніг. Навіщо йому стільки ніг, Дж. Р.?

— Бо так влаштовані павуки, — відповів Ісидор, його серце мало з грудей не вискакувало; йому було важко дихати. — Вісім ніг.

Звівшись на рівні, Пріс сказала:

— Знаєш, що я думаю, Дж. Р.? Я думаю, що йому не потрібно аж стільки ніг.

— Вісім? — запитала Ірмґард Бейті. — А що, чотирьох замало? Відріж йому дві й побачимо, — імпульсивно відкриваючи сумку, вона видобула блискучі гострі манікюрні ножиці й подала їх Пріс.

Дикий страх пройняв Дж. Р. Ісидора.

Віднісши медичний флакон на кухню, Пріс сіла за обідній стіл Дж. Р. Ісидора. Відкрутила кришку флакона і витрусила звідти павука.

— Мабуть, не зможе так швидко бігати, — припустила вона, — але він і так не має за чим бігати. Він помре в будь-якому разі, — вона потягнулася за ножицями.

— Будь ласка, — просив Ісидор.

Пріс глянула на нього запитально.

— Він чогось вартий?

— Не каліч його, — сказав він