Читати книгу - "По вогонь. Печерний лев, Жозеф Анрі Роні-старший"

— Нао і Фаум правитимуть племенем удвох!

Всі у великому здивуванні замовкли. Фаум же вперше відчув, що його тверде серце пройнялося невиразною ніжністю до людини, що з’явилася на світ не від його сестер.

Тут старий Гун, наймудріший з уламрів, зажадав почути оповідання про пригоди трьох воїнів. Пам’ять про ці пригоди була така свіжа, начебто Нао пережив їх ще вчора. За тих часів слів у людей було мало, в’язалися вони неміцно і викликали в уяві лише окремі, короткі, хоч і яскраві, картини. Великий мисливець почав розповідати про сірого ведмедя, про лева-велетня й тигрицю, про людожерів і мамонтів, про рудих карликів та безплічків, про синьолюдків, про печерного ведмедя. Не розповів він з лукавства чи недовір’я лише про секрет добування Вогню а камінчиків, що його навчився у ва.

Це була оповідь переможця і тому глибоко западала в серце та високо здіймала груди слухачів. І Гун вигукнув:

— Не було воїна, рівного Нао, серед наших батьків… і не буде такого й серед наших дітей… і дітей наших дітей!

Нарешті Нао згадав і Агу, і всі уламри здригнулися, як дерева в бурю. Так усі боялися синів Зубра.

— Коли син Леопарда бачив Агу? — перебив Фаум, з острахом поглядаючи в чорну темряву.

— Минула ніч і ще ніч, — відповів воїн. — Сини Зубра перепливли річку. Вони підкралися до скелі, де сиділи Нао, Нам і Гав… Нао бився з ними…

Запанувала тиша, ніхто не дихав. Чути було лише голос Вогню й вітру та далеке виття якогось хижака.

- І Нао убив синів Зубра! — гордо заявив мисливець.

— Тепер уламри вже ніколи не боятимуться ворогів!

Фаум раптом ухопив Гамлу за волосся, брутально кинув її переможцеві під ноги і сказав:

— Ось! Вона буде тобі жінкою… Я їй більше не оборонець. Вона схилиться перед своїм господарем, вона ходитиме по здобич, що ти заб’єш, і приноситиме її на плечах. Коли вона перестане тебе слухатись, можеш її вбити.

Нао простяг руку до Гамли й доброзичливо допоміг їй підвестися. Майбутнє безлічі віків розкрилося перед ними.

Перекладено за виданням: J.-H.Rosni aine. Le Felin geant. Paris Librairie Plon. 1920

Ун, син Тура, цілі дні пропадав у печерах. Там, у товаристві Зура, сина Землі, останнього з племені безплічків, яке винищили карлики, він ловив сліпих риб та блідих раків.

Ун і Зур блукали понад підземною річкою, берег, якої був вузенький, мов карниз. Нерідко їм доводилося пробиратись низьким коридорчиком з порфіру, гнейсу й базальту. Зур запалював смолоскип — гілку скипидарного дерева. Пурпурове полум’я грало переливами на кварцових склепіннях і на поверхні невпинних водяних струменів. Схилившись над водою, вони дивились, як плаває в ній безбарвна живність, і вперто шукали інших виходів або йшли далі, до того місця, де шлях заступала глуха стіна, з-під якої з клекотом вибивався підземний потік. Приятелі довго простоювали перед цією стіною. Як їм кортіло подолати цю таємничу перешкоду, на яку уламри натрапляли ось уже шосту весну і п’яте літо!

Ун належав, за племінним звичаєм, материному братові, проте більше горнувся до свого батька Нао — сина Леопарда, від якого успадкував міцну статуру, широкі плечі і нахил до мисливства. Його волосся спадало на плечі цупкими пасмами, мов грива дикого коня; очі були жовтуватого кольору. Неймовірна фізична сила робила його справжнім богатирем. Але ще більше, ніж Нао, він виявляв милосердя, коли переможений ворожий воїн падав до його ніг. Ось чому уламри, захоплюючись силою і мужністю Уна, трохи зневажали його.

Він полював завжди сам один або в супроводі Зура, з якого був абиякий помічник, дарма що ніхто так не вмів знаходити кремінь, щоб добути вогонь, і робити губку з м’якого осереддя дерев.

Тіло в Зура було тонке і в’юнке, мов у ящірки, плечі такі похилені, що руки нібито росли прямо з тулуба. Такими були всі ва, плем’я безплічків, з давніх-давен аж до того трагічного дня, коли вони стали жертвою рудих карликів. Хоча Зур здавався тугодумом, розум його був гостріший, ніж в уламрів. Очевидно, цьому розуму судилося загинути разом із смертю свого носія, щоб відродитися в інших людях тільки через багато тисячоліть.

Зур любив лазити