read-books.club » Сучасна проза » Жінка його мрії, Олесь Ульяненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Жінка його мрії, Олесь Ульяненко"

242
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жінка його мрії" автора Олесь Ульяненко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 51 52
Перейти на сторінку:
бути інакше. Руслана звабив, чи сам звабився Величко - ніякої різниці. Горе тим, від кого прийде спокуса. Можливо, і так, важко думав лейтенант. Але Руслан не просто полюбляв вишуканих гомиків. Його, як батька, збуджувала незайма-ність. Руслан тинявся підземними переходами, вокзалами, хрущобами у пошуках саме таких хлопчиків. Він бачить його: круглі очі, довгі руки, вираз пихатого принца, звиклого до ситого і розбоженого життя. Величко за ним гасав по місту. Уявлялося: розбиті вітрини, порізані вени, жах ночі. Потім з’являється у компанії матусі карлик Цапа. І життя у Русланчика робиться легким і пухким, як вітер. Мама дуріє від наркоти, дівчаток, пустого життя, а майор зайнятий своїм життям. Але нічого не повторюється. Одне прощення повторюється сімдесят сім по сім разів, але цього майор знати не хотів. Нічого особливого, нудна і пуста справа. Але лейтенант пам’ятає похорон майора: пишний, з прапорами, сльозами і всіляким іншим гамузом. Хіба не варте таке життя в очах тих, хто упинається кожного дня в синій екран телевізора? Навіть смерті заздрять. Людина заперечує свої діла.

Але паскудний Русланчик зіпсував солодке життя своїх батьків і близьких, коханих і друзів. Під кайфом він і його подружка Лінда забивають до смерті восьмирічного хлопчика в одному з глухих переходів. Глупо, але вони лишають тіло там лежати, а ще півночі нипають у пошуках спокус і радощів. Радощі пригорщами востаннє ллються у їхні ніжні долоні. Наступного дня з розкудланими головами, з розпухлими мізками їх піднімає радісний Цапа. Той Цапа, котрий слідує за ними по п’ятах і котрого вони не вважають за людину. Маленький довгостопий недоносок, виродок помийний і таке інше. Зараз він тицяє їм світлину з поляроїда мертвого хлопчика, і збуджені обличчя Лінди та Русланчика дивляться на нього насмішкувато і прозоро. Цапи для них навіть зараз не існує. Він гречно прощається, говорить, що фотокартки ще є, ці вони нехай збережуть: його ж бо завжди збуджувало насильство. Потім у них все не заладналося. Воно і на краще. Вибухнув офіс майора, задушили Магріба, і хто доклав рук - Цапа чи ще хтось? Він знав одне: той, кого звали Топтуном, тільки попереджував. Дізнаватися про крайнього - все одно, що рухатися пустелею і кликати на допомогу. Більше лейтенант знати нічого не хотів. Скільки і як платили Цапі майор і Лада, його не обходило. Все це прогаяний час. Він дійсно марнував своє життя, мандруючи пустелею. Так він думав, і ніхто в іншому його не переконає. Навіть усміхнене обличчя Марі.

Фонтани салютів освітлюють остови будинків. Лейтенант іде вулицею, спочатку натовпом, потім випиває пива. Йому видається мало, і він п’є ще. Нарешті виходить на порожню вулицю і шукає поглядом знайому кав’ярню. Знаходить її порожньою, замовляє віскі, аж потім тільки рахує гроші. І тут його зупиняє погляд. Лейтенант подумки просить сам себе не зупинятися і не підводити голову. Павук синьо-зеленого світла гонить копошливі тіні. Так воно і має бути у цій кав’ярні. Нарешті їхні погляди зустрічаються. У важкого кольору костюмі сидить колишній помічник майора. Він добродушно піднімає руку і вітається. Лейтенант, вітаючись, уявляє, як він бере молоток і розтрощує коліна, потім свердлить дірки в кістках у цього ублюдка, а потім живого запихує до крематорію. Але пусте - гнів проходить, він ще раз вітається, вирішує, що грошей у нього достобіса, а тому замовляє цілу пляшку "Блек Лейбол" і помалу випиває. Тоді знову думає про майора, про Ладу, яку так і не знайшли. А чи треба? Дівчина з-за столика уважно дивиться на нього. Він пропонує їй сісти. У неї зелені очі, вона висока, із плавними манірними рухами школярки. Лейтенант ловить на собі розуміючий погляд колишнього помічника. Під той погляд вони виходять. Бабахає салют, і дівчина вхоплюється руками за його лікоть. Прихват у неї міцний, як у дитини.

У напівтемряві він розрізняє блідий овал її обличчя. Він цілує її палко, як ту, що колись несподівано увійшла в його життя. Тим-часовість стала для нього тихим прокляттям, що гріла вночі постіль, терзала думки, і навіть випивка не могла витравити нічого з того. Лейтенант входить у неї, як у гумову, він рветься на ній, наче виконуючи важку непосильну роботу, наче тисячоліття кричать за ним, доводячи до абсурду його чоловічу потребу. Нарешті він засинає. Сниться йому яскравий берег, з дикими звірами, не чудуючись, він ходить спокійний серед тих звірів.

Вона зварила кави, рештки кави "Мокка", паскудної, з запахом прілі. Телевізор гнав екраном танки і вибухи. Потім з’явилася якась співачка, з довгими міцними ногами, обличчям петеушниці і паскудною українською вимовою. Далі знов заговорили про комету, і в нього шалено забилося серце, наче ось-ось вони почнуть виламувати двері у якійсь черговій хазі. Він помацав пульт рукою, вимкнув телевізор, потім таким же робом намацав на столику пачку сигарет, закурив і втупився в іржаві розводи на стіні.

– Тобі було добре зі мною? - прошепотіла вона на вухо, притиска-ючись до його плеча.

– Ага, - сказав він.

– Противний, - дівчина надула губки і зробила спробу відсунутися. Лейтенант міцно притиснув її до себе.

– Хіба що на таксі, - пропищала вона, і він зрозумів, що ніколи більше її не побачить. Йому стало легко і спокійно. Він витягнув рештки грошей і віддав, не дивлячись на дівчину. Вона пробувала заглянути йому в обличчя. Задзвонив телефон, але він не встав, тільки дивився байдуже, як одягається дівчина. Вона гарна, але Марі краща, та нічого такого з Марі не буде. Двері хрякнули, і він залишився сам. Він дивився на чисте небо у вікні. Білий пух летів небом, і його можна було сплутати з хмарами. Легкими хмарами. На віконній рамі плащаниця Спасителя, світлина. Він подумав: усі страждають за когось, але не за Нього. І тоді те, що відбувається з нами, є більше ніж справедливим. Телефон знову задзвонив.

– Алло, це Марі. Ти в нормі?

Лейтенант звично перевірив кобуру пістолета, дістав з пістончика гроші, і йому зробилося спокійніше. Скупість світу - тебе примушують платити. І ніхто не бажає. Наша ціна на світ нікуди не годиться. Він допив каву, не відриваючи слухавки від вуха. А потім сказав:

– Ага. Після обіду буду.

Іва померла на початку квітня о третій годині ночі. Більше про неї

1 ... 51 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жінка його мрії, Олесь Ульяненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жінка його мрії, Олесь Ульяненко"