Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

– Нічого немає, – промовив Гарріс. – Просто струмок роздуло після дощів і через те він дзюркотить гучніше, ніж зазвичай. За ці два роки ти, друзяко, відвик від лісовго гомону. Однак, це не біда, скоро знову звикнеш. Ну, розповідай далі про свої пригоди. І коли я знатиму твоє минуле, ми поговоримо про майбутнє.

Негоро та Гарріс знову всілися біля підніжжя смокви і португалець продовжив перервану розповідь:

– Півтора роки я животів в Окленді. Коли корабель прибув туди, я зумів непомітно вибратися на берег. Однак, кишені у мене були порожніми: жодного піастра, жодного долара. Щоб заробити на хліб, мені доводилося братися за всяку роботу.

– Навіть за чесну роботу, Негоро?

– Так, Гаррісе.

– Бідолаха!

– Весь цей час я шукав слушної нагоди, а її довго не було, допоки в Оклендський порт не завітало китобійне судно «Пілігрим».

– Те саме, що розбилося біля берегів Анголи?

– Те саме, Гаррісе, і місіс Уелдон з сином та кузеном Бенедиктом надумали відправитися ним в якості пасажирів. Мені не важко було отримати роботу на кораблі: адже я колишній моряк і навіть служив другим помічником капітана на невільничому кораблі. Я пішов до капітана «Пілігрима», але він не мав потреби в матросах. На щастя для мене, судновий кок щойно втік. Нікчема той моряк, що не вміє готувати. Я відрекомендувався досвідченим коком. За відсутності кращого капітан Халл найняв мене. За декілька днів «Пілігрим» покинув берег Нової Зеландії.

– Проте, – перебив його Гарріс, – наскільки я зрозумів зі слів мого юного друга, «Пілігрим» зовсім не мав наміру йти до берегів Африки. Як так сталося, що потрапило сюди?

– Дік Сенд, напевно, й досі цього не розуміє, – відповів Негоро, – і навряд чи взагалі коли-небудь зрозуміє. Однак тобі, Гаррісе, я поясню, як це сталося, а ти, як схочеш, можеш переповісти мою розповідь своєму юному другові.

– Аякже, не забуду! – прореготав Гарріс. – Розповідай, друзяко, розповідай!

– «Пілігрим», – розпочав Негоро, – прямував до Вальпараїсо. Наймаючись на судно, я розраховува лише дістатися Чилі. Адже це все ж таки півдороги від Нової Зеландії до Анголи, а я наблизився б на декілька тисяч миль до західного узбережжя Африки. Одначе сталося так, що за три тижні після виходу із Окленда капітан Халл та всі матроси загинули під час полювання на кита. На борту «Пілігрима» залишилися тільки два моряки: молодший матрос Дік Сенд та судновий кок Негоро.

– І ти зайняв посаду капітана судна? – запитав Гарріс.

– Спочатку мені майнула така думка, однак я бачив, що мені не довіряють. На кораблі перебувало п'ять негрів і всі п'ятеро – силачі та ще й вільні люди. Мені все одно не вдалося б стати хазяїном на борту і, добре помізкувавши, я вирішив залишитися на «Пілігримі» тим, ким був, тобто судновим коком.

– Отже, це чиста випадковість, що корабель прибило до берегів Африки?

– Ні, Гаррісе, – заперечно похитав головою Негоро, – випадковим було лише те, що ми з тобою зустрілися, тому що через твої торгові справи ти потрапив якраз туди, де зазнав крах «Пілігрим». Але те, що він з'явився біля берегів Анголи, – це секретна справа моїх рук! Твій юний друг – салага в мореплавстві: він вмів визначати місце перебування свого корабля у відкритому морі тільки за допомогою лагу та компаса. І ось одного чудового дня лаг пішов на дно. Іншої не менш чудової ночі дивним чином зіпсувався компас і «Пілігрим», підхоплений сильним буревієм, збився з курсу. Дік Сенд не міг зрозуміти, чому так затягнувся наш перехід, проте на його місці розгубився і найдосвідченіший моряка. Хлопчик і не підозрював, що ми обігнули мис Горн, але я, Гаррісе, я розгледів його в тумані. Незабаром після цього стрілка компаса завдяки мені повернулася в нормальне положення. Судно, завдяки найсильнішому ураганові, стрімголов понеслося на північний схід і розбилося поблизу африканського узбережжя, якраз в Анголі, куди я й хотів потрапити.

– І якраз цієї миті, – підхопив Гарріс, – випадковість вивела мене на цей берег, щоб зустріти тебе і послужити провідником твоїм славним супутникам. Вони були впевнені, що знаходяться в Америці, і мені з легкістю вдалося видати Анголу за Нижню Болівію – адже вони і справд дещо схожі.

– Так, вони дійсно сприйняли Анголу за Болівію. Так само, як твій юний друг сприйняв острів Пасхи за острів Тристан-да-Кунья.

– Подібну помилку зробив би на його місці будь-хто інший, Негоро.

– Я знаю, Гаррісе, і я покладав великі надії на цю помилку. І ось тепер місіс Уелдон та її супутники опинилися за сотні миль від берега, в Екваторіальній Африці, куди я й хотів їх завести.

– Однак тепер вони знають, де знаходяться, – зауважив Гарріс.

– Зараз це вже не має значення! – вигукнув Негоро.

– І що ти робитимеш з ними? – запитав Гарріс.

– Що треба, те й робитиму, – відповів Негоро. – Розкажи-но мені спочатку, як там наш хазяїн Алвіш. Адже я не бачив його більше двох років.

– О, старий пройдоха почувається пречудово! – відповів Гарріс. – Він дуже зрадіє тобі.

– Він на ринку Біє? – запитав Негоро.

– Ні, друзяко, ось вже рік, як він живе у себе в Казонде.

– Справи йдуть добре?

– О так, тисяча чортів, – вигукнув Гарріс, – хоча з кожним днем торгувати невільниками стає все важче, особливо на цьому узбережжі! Португальська влада, з одного боку, та англійські крейсери з іншого всіляко перешкоджають вивезенню рабів. Лише на півдні Анголи, в околицях Моссамедішу, ще абияк можна завантажити чорний товар. Саме тому тепер всі бараки повністю забито невільниками, які очікують кораблів для їхньої відправки до іспанських колоній. Про відправку вантажу через Бенгелу та Сан-Паулу-ді-Луанда не може й мови бути. Губернатор нічого слухати не хоче і чиновники також. Доведеться, ймовірно, повернутися на факторії всередині країни і старий Алвіш вже розмірковує над цим. Він має намір вирядити караван вбік Ньянгве та Танганьїки для того, щоб обміняти дешеві тканини на слонову кістку та рабів. Доволі непогано поки що йде торгівля із Верхнім Єгиптом та Мозамбіком – вона постачає невільників на Мадагаскар. Однак, боюся, що настане мить, коли работоргівлею більше не можна буде займатися. Англійці все глибше проникають у внутрішні області Африки. Місіонери пролазять все глибше та бунтують проти нас. Лівінгстон