Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"

— Ви добре все зрозуміли, — Мокк впав у фотель, схрестив випростані ноги й заплющив очі. Він був задоволений, бо йому хотілося спати, а це значило, що над ним змилосердилися всі еринії, усі шльондри, з іменами й без них, живі й мертві, усі хробачливі, розчленовані й безкровні трупи, увесь його світ милостиво дозволяв йому заснути. Мокк відключився, але водночас відчув дивний укол десь чи то в грудях, чи то в серці або в шлунку, відчуття, яке він плекав у собі, особливо, коли прокидався з перепою. Тоді його виснажене похміллям тіло вимагало сну, а здоровий глузд наказував «вставай, у тебе нині купа роботи». Тоді перед його очима поставала якась неприємна картина — розлючений шеф, сповнені безнадії й сірятини поліцейські будні, тупість підлеглих — яку він утримував у свідомості доти, доки не починав відчувати пронизливий біль і неспокій, які вже не давали йому заснути. Тоді він підводив змучену похміллям голову, підставляв її під струмінь холодної води, проводив мокрими від одеколону пальцями по блідих щоках і припухлих повіках, а тоді, у затісному котелку, краватці, затягнутій наче мотузка, входив до сірих, холодних мурів Управління поліції.

І зараз, сидячи в старовинному фотелі, Мокк відчував такий самий неспокій, але на відміну від похмільних ранків, не міг визначити його джерело. Перед очима не виринали ані оскаженілий Мюльгауз, ані Софі серед недопалків у брудній постелі, ані водоспад шляхетної крові Ґайссена. Мокк знав, що повинен відтворити ситуацію, яка викликала неспокій. Він розплющив очі й глянув на Гартнера, який, наче забувши про гостя, замислено крутив ручкою металевої стругалки, пригвинченої до стільниці.

— Пане директоре, — прохрипів він, — будь ласка, повторіть те, що ви щойно сказали.

— Я сказав, — відповів Гартнер, не припиняючи стругати олівця, — що ви просуваєтеся навмання, що у вас замало джерел, аби провадити слідство, що ці джерела важко прочитати й витлумачити, і що я не вірю в успіх цього слідства.

— Все це дуже красиво сформульовано, пане директоре, але поясніть мені, будь ласка, що ви маєте на увазі, кажучи «замало джерел».

— Якщо ви шукаєте чогось, що в минулому сталося в цих місцях або в цих будинках, то ви повинні відшукати якісь джерела, які стосуються історії цих місць, тобто якісь архівні дані, — терпляче пояснював Гартнер. — Ви ж самі сказали, що ті дані, які ви переглянули, стосуються щонайдавніше початку дев’ятнадцятого століття, а ми щойно переконалися, що історія місць злочинів може бути набагато давнішою, оскільки стосується найстарішої частини міста. Тому я й сказав про нечисленні джерела. Просто справ від тринадцятого до кінця вісімнадцятого століття є небагато.

— Якщо майже немає справ, — Мокк починав дратуватися, — то де можна знайти якусь інформацію про ці місця чи будинки? Де б ви їх шукали як історик?

— Дорогий пане раднику, — Гартнер марно намагався приховати роздратування, — насамперед я дослідник семітських мов…

— Не дражніть мене, пане директоре, — Мокк надзвичайно цінував Гартнерову скромність, рису, рідко притаманну вченим, які не викладали й не могли перевірити слушність своїх висновків на лекціях, під перехресним вогнем запитань студентів. — Як людина, що отримала солідну класичну освіту в минулому столітті, справжньому saeculum historicum,[34] ви знаєте, що я сприймаю вас як історика в Геродотовому розумінні…

— Мені надзвичайно приємно, — роздратування Гарінера помалу згасало. — Я спробую вам відповісти на це запитання, але ви повинні чіткіше дещо пояснити. Що значить «інформація про місця»? Незначна кількість справ не позбавляє вас обов’язку їх ретельного вивчення. Отож, спершу старі справи. Потім слід розпочати пошук назв вулиць і будинків. Як у реєстрі термінів чи ключових слів у підручнику. Але що ми повинні шукати? Вам йдеться про якісь легенди, що стосуються цих місць? Чи про власників цих будинків? Що ви розшукуєте в цих місцях?

— Ще донедавна я гадав, що в архівних справах я шукаю злочин, про який хочуть нагадати через багато років, того ж дня й місяця, коли його було вчинено. Вбиваючи невинних людей, убивця хоче, аби ми відновили якесь старе слідство й знайшли колишнього злочинця. Але про жоден злочин у двох перших місцях — історії третього я ще не вивчав — в архівах немає ніяких записів. Тому гіпотезу відтворення через багато років я відкидаю.

— Так… — перебив Гартнер, мріючи про обід: м’ясний завиванець, червона капуста й картопляні кнедлі. — Злочин як засіб змусити відновити давнє слідство… Це й справді звучить непереконливо…

Мокк одночасно відчув і сонливість, і незрозумілий неспокій. За мить виник потік асоціацій. Неспокій асоціювався з гімназією, із Софі й зі словами «відновлення» та «злочин». Він гарячково намагався пригадати, чи думав він про Софі, коли проходив чи проїжджав якусь школу. За кілька хвилин у пам’яті постала вчорашня картина: стовп із оголошеннями біля гімназії св. Єлизавети.

Духовний отець князь Олексій фон Орлофф доводить, що гряде пришестя Антихриста. «Він має рацію, цей духовний отець, — подумав Мокк, — злочини й катаклізми повторюються. Мене знову покинула жінка. Смолож знову почав пити».

Мокк побачив себе самого, як він виходить із квіткової крамниці. У малого газетяра купує «Бреслауер Нойєсте Нахріхтен». На одній зі сторінок з оголошеннями його погляд привертає незвичайний малюнок. Мандала, Коло перемін оточує похмурого старого з піднесеним догори пальцем. «Духовний отець, князь фон Орлофф доводить, що кінець світу наближається. Зараз настає черговий оберт Кола історії, повторюються злочини й катаклізми, що сталися кілька століть тому. Запрошуємо на лекцію мудреця із „Сепульхрум Мунді“. Неділя 27 листопада, Ґрюн-штрасе. 14–16».

Мокк знову почув Гартнерів голос: «Злочин як засіб змусити відновити давнє слідство… Це й справді звучить непереконливо…»

Мокк похмуро глянув на Гартнера. Він уже знав, навіщо прийшов. За мить директор збагнув, що його мрії про