Читати книгу - "Загадковий нічний інцидент із собакою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тоді я став подумки розв’язувати квадратні рівняння за формулою:
.Потім мені захотілося пісяти, але я був у потягу. І я не знав, скільки часу в нас забере дорога до Лондона, і тоді відчув, що починаю панікувати, тож я став ритмічно стукати пальцями по склу, аби перечекати й не думати про те, що хочу пісяти, і я подивився на свого годинника й почекав 17 хвилин, але коли мені хочеться пісяти, то треба одразу йти в туалет, і саме тому мені подобається перебувати вдома чи в школі, і я завжди йду в туалет перед тим, як сісти в автобус, і тому я не витримав і трохи напісяв у штани.
Поліцейський поглянув на мене й сказав:
— Господи, ти ж…
Він відклав газету й сказав:
— Заради бога, піди сходи в туалет чи що. От чорт забирай…
— Але ж я в потягу, — сказав я.
— Якщо ти не в курсі, у потягах теж є туалети, — пояснив він.
— Де туалет у потягу? — спитав я.
— За отими дверима. Я з тебе очей не спускатиму, зрозумів?
— Ні, — відповів я, оскільки не знав, що означає вираз «не спускати з когось очей», але він не зміг би мене бачити, якби я був у туалеті.
— Просто йди до свого клятого туалету, — сказав він.
Тож я підвівся зі свого сидіння й приплющив очі, щоби між повіками лишилися тільки маленькі щілини, аби я не бачив інших людей у потягу, і попрямував до дверей, а коли пройшов крізь них, то праворуч за ними виявилися ще одні двері, вони були прочинені й на них було написано «ТУАЛЕТ», і я зайшов усередину.
А всередині було жахливо, оскільки на сидінні унітазу були калі, і там пахло калями, як у шкільному туалеті, коли Джозеф сам пішов покаляти, оскільки він грається зі своїми калями.
І мені не хотілося користуватися цим туалетом через калі, оскільки це були калі незнайомих людей і вони були коричневі, але мені довелося, оскільки я дуже хотів пісяти. Тож я заплющив очі й попісяв, а тоді потяг смикнувся, і сеча пролилася на сидіння унітазу й на підлогу, але я витер пеніс туалетним папером, спустив воду й спробував вимити руки, але кран не працював, тож я плюнув на руки, витер їх папером і викинув його в унітаз.
Потім я вийшов із туалету й побачив навпроти нього дві полиці з валізами й рюкзаком, і я згадав про сушарку в себе вдома, як я туди інколи залізав і почувався в безпеці. Тож я заліз на середню поличку й затулився однією з валіз, ніби зачинив за собою двері, і там було темно, і поруч зі мною нікого не було, і я не чув ніяких розмов, тож мені стало набагато спокійніше, і це було добре.
Я подумки розв’язав іще кілька квадратних рівнянь, наприклад:
0 = 437x2 + 103x + 11
і
0 = 79x2 + 43x + 2089,
а потім я збільшив деякі коефіцієнти, щоби було складніше розв’язувати.
Потім потяг почав уповільнюватися, і хтось підійшов, став біля полички й постукав у двері туалету. Це був поліцейський, він кликав:
— Крістофере?.. Крістофере?..
Тоді він прочинив двері в туалет і вигукнув:
— А щоб мене чорти вхопили.
Він стояв так близько, що я бачив рацію та палицю в нього на поясі й чув запах його лосьйону після гоління, але він мене не бачив, і я не відгукнувся, оскільки не хотів, щоби він забрав мене назад до Батька.
А потім він поспіхом пішов геть.
Потяг зупинився, і я подумав, що ми вже могли приїхати до Лондона, але не поворухнувся, оскільки не хотів, щоби мене знайшов поліцейський.
Потім підійшла пані в джемпері з вовняними квітами й бджолами, зняла рюкзак із полички над моєю головою й сказала:
— Ти мене до смерті налякав.
Я нічого не відповів. Вона додала:
— Здається, на платформі тебе хтось шукає.
Але я продовжував мовчати.
— Ну, це твої справи, — і вона пішла.
Повз мене пройшли ще 3 людини, і один з них був чорношкірий чоловік у довгій білій сукні, який поставив великий пакунок на поличку над моєю головою, але мене він не помітив.
Тоді потяг знову рушив з місця.
199
Люди вірять у Бога, оскільки світ дуже складний, і вони
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загадковий нічний інцидент із собакою», після закриття браузера.