Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

Сем стояв навпроти Інструктора, на щоках його грали жовна, сорочка була залита молоком:

— Отже, я не повинен цього пам’ятати?!

Інструктор похитав головою.

— Чому? Це частина мого життя! Це мій вибір, мої вчинки, я не збираюся...

Він замовк, погляд його зупинився. Я побігла — він мене не бачив, дивлячись в очі Інструкторові, наче щось усередині цих очей заворожило його, загіпнотизувало і ввело в ступор.

— А де продаються квитки на річкову прогулянку? — запитав він дивним, не своїм голосом.

— Далі, — сказав Інструктор. — Але сьогодні катерів уже немає. Приходьте завтра.

Сем уривчасто кивнув і, не озираючись, пішов геть. Я кинулася за ним — Інструктор схопив мене за плече так, що затріщали кістки:

— Стояти. Мало тобі?

— Він урятував мою маму! І мене! Він має право...

— Заткнися, — дуже грубо сказав Інструктор. — І ходімо.

Герман мав такий вигляд, наче його скупали в кислоті. Видовище було страшне й огидне.

Очі в нього збереглися, хоч повіки почорніли й зібгалися. І губи, схожі на дві темні ганчірочки, ворушилися теж:

— Твій батько — Тінь з Темного Світу.

— Брешеш! — закричала я.

— Твій батько — Тінь! Рано чи пізно він тебе знайде. Затягне до себе. Ти будеш однією з нас.

— Брешеш! — мій голос зірвався на вереск.

— Ми ще зустрінемося, — сказав Герман. — Я чекатиму.

У цю мить біла дуга, зірвавшись з Лізиних долонь, ударила його в груди — і він звалився в портал. У безодню.

— Я вважаю, що зради не було, — сказав похмурий, не схожий на себе Гриша. — Був маневр. Вона намагалася врятувати матір, кожен з нас би...

Він затнувся під важким поглядом Інструктора.

— Вона написала нам повідомлення, — сказав тоном нижче. — Інакше ми б не встигли... Де тут зрада?

Інструктор стояв посеред офісу. Дивлячись у його абсолютно безжалісне обличчя, я згадала розповідь Лізи про Антона, службовця Доставки, який помстився за брата — і був позбавлений пам’яті. Інструктор не розмінювався на сентименти, він не був людиною, він був функцією, яка охороняє портал. З погляду цієї функції, я виявилася слабкою ланкою.

— Вона вступила у змову з Тінню. Вона протиставила особисті інтереси інтересам людства. Вона порушила договір про непоширення інформації, втягла в неприємності сторонню людину і показала їй портал!

— Вона збиралася пожертвувати собою... — заговорив Піпл. — Знищити портал — це ж загалом непогана ідея.

— Дурниці! — гаркнув Інструктор. — Маячня! Якби вона зробила те, що він їй наказав, ми одержали б замість порталу всемогутню безсмертну невразливу Тінь! Ти розумієш, що таке Тінь, яку не можна вигнати?!

— Утопити в молоці? — обережно припустив Льоша.

— Ага, аякже! Це в перші хвилини в них шок, а потім вони регенерують!

Але Льоша не збирався відмовлятися від своєї ідеї:

— А якщо знищити портал, а Тіней, які залишилися, тримати під замком, у такій спеціальній в’язниці... Можна зробити неначе рів з молока, ну, технологічно...

— А хто буде людською жертвою? — сухо запитала Ліза. — Кого скинемо в портал? Тебе?

Вона мовчала вже дуже давно. Мені чомусь страшно було на неї дивитися: вона стала чимось схожа на Інструктора.

— Подивімося на питання під іншим кутом, — знову заговорив Льоша. — У нас велика перемога — ми витурили за портал найстаршу Тінь нашого світу, за таке дають премію... а не пам’ять стирають!

Ніхто не відповів.

У мене нила й сіпалася порізана скальпелем рука. Та що там: боліло все, починаючи з душі й закінчуючи литковими м’язами, які я трохи не порвала, намагаючись наздогнати катер, коли він відчалював. Суд наді мною затягувався.

Я підняла руку, як у школі:

— У мене є питання, можна?

Інструктор кивнув.

— Моя мама житиме?

Він знову кивнув:

— Аварійний розрив зв’язку між Тінню й жертвою, транзакція анульована. Власне, як у випадку з Мішею. Твоя мама житиме до глибокої старості.

Я глибоко вдихнула й видихнула крізь зціплені зуби. Усе недарма. За мамине життя жодна ціна не буває надмірною.

— Останнє питання. Сем пам’ятає сьогоднішній ранок?

Інструктор помовчав.

— Він пам’ятає вчорашній вечір. До півночі приблизно. Але це не має жодного значення, бо ти скоро забудеш, хто такий Сем.

— Ми ще нічого не вирішили... — почав Гриша й затнувся. Ліза й Піпл обмінялися важкими поглядами. Льоша уткнувся у свій монітор.

— Ясно, — я встала. — Ну що ж. Дякую за