Читати книгу - "Кіберіада"

один від одного пальців, так і дракони, занурюючись із конфігураційного простору в простір реальний, здаються багатоликими, хоч насправді це один і той самий дракон. Під кінець чергової аудієнції Кляпавцій спитав у короля, чи не було на його планеті Трурля, докладно описавши при цьому зовнішність свого приятеля. Як же він здивувався, коли почув, що його колега нещодавно був у державі Пстриція і навіть збирався знищити Єхидну, що він узяв завдаток і вирушив у гори, де найчастіше бачили дракониху. На другий день Трурль повернувся, вимагаючи великої платні, а на доказ свого тріумфу показав драконишині сорок чотири зуби. Але сталося, певне, якесь непорозуміння, платню затримали до з’ясування справи. Трурль тоді страшенно скипів, кілька разів уголос нечемно висловлювався про монарха, а потім зник у невідомому напрямку. Відтоді про нього ні слуху ні духу, зате Єхидна, яка знову вигулькнула жива й здорова, ніби їй ніде й нічого, ще завзятіше спустошувала міста й села, викликаючи загальний розпач.

Ця історія видалася Кляпавцієві досить темною. Хоча й не годилося брати під сумнів слова, що їх зронили монарші уста. Він узяв повний сильних драконознищувальних засобів рюкзак і самотою вирушив у гори, сніжний хребет яких велично підносився над обрієм.

Дуже скоро він побачив на камінні перші сліди потвори; зрештою, якби він і не помітив їх, то впізнав би за специфічним запахом сірчаних випарів. Безстрашний Кляпавцій ішов далі, готовий щомиті скористатися із зброї, яку почепив собі через плече, й не спускаючи ока зі стрілки на драконоапараті. Стрілка якийсь час стояла на нулі, потім почала неспокійно тремтіти, а далі повільно, ніби долаючи невидимий опір, підповзла до одиниці. Тепер Кляпавцій уже не мав сумніву, що Єхидна десь неподалік. Це його дуже здивувало, йому навіть на гадку не спадало, що його випробуваний приятель і відомий теоретик Трурль припустився помилки в обчисленнях. І не знищив дракониху. Важко було повірити й у те, що, не виконавши обіцянки, він усе-таки став вимагати платні за незроблене.

Невдовзі Кляпавцій зустрів колону тубільців, які були видимо чимось дуже налякані, бо неспокійно глипали на всі боки й намагалися триматися гурту. Позгинавшись у три погибелі під важкими ношами, які тримали на плечах і на головах, вони вузенькою стежкою пробиралися вгору. Привітавшись, конструктор зупинив їх і запитав у переднього, що вони тут роблять.

— Несемо данину драконові, — відповів йому королівський урядовець нижчого рангу в латаному лапсердаку.

— Данину? Ага! І що ж це за данина?

— Усе те, чого вимагає дракон: золото, коштовне каміння, закордонні парфуми й безліч інших дуже дорогих речей.

Тут уже подиву Кляпавція не було меж, бо ж дракони ніколи такої данини не вимагають, а вже напевне не потрібні їм парфуми, що однаково не переб’ють їхнього натурального смороду, і тим паче готівка, яка їм і зовсім ні до чого.

— А дівчат дракон не вимагає, чоловіче добрий? — запитав ще Кляпавцій.

— Ні, не вимагає. Колись, правда, було. Ще торік водив я до нього по десять — п’ятнадцять, залежно від апетиту. Але відколи тут об’явився чужинець і сам-самісінький ходив по горах зі скриньками та якимись апаратами…

І тут поштивець урвав на півслові, неспокійно скинувши оком на Кляпавцієву зброю та інструменти, а найбільше на великого годинника-драконолічильника, що весь час цокав, пострибуючи червоною стрілкою на білому циферблаті.

— І таке самісіньке все мав, як ваша вельможність, — тремтячим голосом сказав він. — Геть усе таке саме…

— Я випадково купив усе це на базарі, — збрехав конструктор, щоб приспати його занепокоєння. — А ви, бува, не знаєте, що сталося з отим чужинцем?

— Що сталося? Цього вже ми не знаємо. А було все це так. Одного разу, зо два тижні тому — чи правду я кажу, куме Барбароне? Два тижні, не більше?

— Еге ж, правду кажете, правду, чого б мали неправду казати? Вже тижнів зо два, або й чотири, а може, й шість.

— Так от! Прийшов він до нас, попоїв; гріх сказати, заплатив чесно, подякував, роздивився, постукав по колоді, запитав про торішні ціни, апарати порозкидав, щось там собі заповзято та старанно виписував одне по одному з циферблатів у таку маленьку червону книжечку, що носив за пазухою, потім той — як його, куме? — тер… темпер… не вимовлю, хай йому!

— Термометр, старосто!

— Еге ж, певно, що так! Витягнув термометра й каже, що це на драконів. Стромляв його і туди, й сюди, щось писав у тому своєму зошиті, тоді апарати поскладав у торбу, торбу на плечі, попрощався та й пішов. І більше ми його й не бачили. А було воно так. Тієї самої ночі щось гримнуло, тріснуло, але далеко. Ніби за Мидраговою горою. Це та, що коло тієї он груші з шулікою на вершечку, її ще Пстрицієвою прозивають по королю нашому вельможному, а ота, з другого боку, що ніби дуже притулена, як, даруйте на слові, дві половинки в сідниці, то зветься Пакуста. А то, пане, через те сталося, що одного разу…

— Бог з нею, з тією горою, чоловіче добрий, — сказав Кляпавцій, — кажете, щось грюкнуло. Що ж було потім?

— Потім — то вже зовсім нічого не було. Як грюкнуло, то халупа й стала боком, так що я з лави на підлогу впав. Але я вже звик до цього, бо не раз як дракониха, бува, об хату почухається, то й не так іще тіпне! Ось хоч би й Барбаронів брат, його в шаплик з білизною кинуло, бо вони саме прали, коли драконисі почухатися закортіло…

— Ближче до діла, голубе, до суті! — заволав Кляпавцій. — Отже, грюкнуло, ви впали на підлогу, і що далі?

— Я ж ясно кажу, що нічого. Якби щось було, то було б про що говорити, а як нічого нема, то й нема, чого тоді язиком молоти? Правду я кажу, куме Барбароне?

— Істинну правду!

Кляпавцій кивнув головою й пішов, а вервечки носіїв подерлися знову вгору, згинаючись у три погибелі — така тяжка була данина драконові. Кляпавцій здогадувався, що вони складуть її у визначеній драконом печері, але не хотів більше ні про що розпитувати, бо й так весь аж упрів від розмови зі старостою та його кумом. Зрештою, він іще до того чув, як один із тубільців казав другому, що дракон вибрав таке місце, «аби і йому, і нам було близько…»

Кляпавцій ішов швидко, орієнтуючись по драконоіндикатору, що повісив собі на шию, але не забував і про лічильник; та той усе показував нуль і вісім десятих дракона.