Читати книгу - "Республіка Шкід"

В Уліганштадт увійшов Олмикпоп.

— По місцях. Починається урок.

— До бі-са!..

— Почнемо бій, — сказав диктатор секретареві де Буржелопу, той передав наказ у Раднарком. Звідти спішно послали кур'єра в колонії з наказом, щоб виступали тубільні армії.

У свою чергу начміл зібрав гарнізон. Летючий загін на чолі з Пантелєєвим підійшов до Олмикпопа.

— Ви арештовані, — заявив Пантелєєв, поклавши руку на плече халдея.

— Що-о? — заревів Олмикпоп.

— Ви арештовані як халдей, представник ворожої країни.

Олмикпоп хотів вибігти з класу, але загін оточив його. У цей час за Аркою Вікмиксора І, яку перейменували на Арку Війни, показався загін кіпчаків під проводом Курочки.

— Марш назад! — закричав Олмикпоп.

Загін з двадцяти чоловік мовчки пройшов до Уліганштадта й вишикувався на майдані Бузи.

— Струнко, — скомандував Курочка. Потім у супроводі одного солдата він пройшов у палац диктатора.

— Маю честь вас арештувати, — заявив він Геніальному. Той вирячив очі.

— Як?

— Ви арештовані!

Могутнього бикоподібпого Купця витягли на майдан. Там зібралось усе населення міста. Курочка вийшов на середину майдану, виліз на пам'ятник Бузі, зроблений з двох табуреток, і сказав:

— Від імені всієї республіки Шкід оголошую державний переворот в імперії Уліганії. Країна вже достатньо була під ярмом диктатора. Оголошую вільну Радянську Республіку.

Уліганська армія намагалася чинити опір — кілька солдатів кинулися на Курочку, але кінчацький загін швидко навів лад у місті. Це свідчило, що як армія, як фізична сила Кінчакія була авторитетніша за Уліганію.

Переворот відбувся. Олмикпопа відпустили. Всіх державних діячів Уліганії було арештовано, і вони сиділи в державній тюрмі. Тим часом створювався новий уряд. Скликали першу Раду народних депутатів, на засіданні якої було офіційно проголошено Уліганську Вільну Радянську Республіку. Конституція, яку повністю опублікували В новій газеті «Вільна Уліганія», оголошувала, що відтепер усі держави — самостійні й відокремлюються від колишньої імперії. У другому номері «Вільної Уліганії», що вийшов того ж дня, від імені Ради оголошувалась амністія всім ув'язненим іммерцям.

Більшість рядових громадян Уліганштадта визнали нову владу.

Пам'ятник Бузі було знято.

Потім кінчацька армія залишила місто. Уліганії було надано право самовизначення.

Уроків, звичайно, в цей день не було. Халдеї, налякані розповіддю Олмикпопа, боялися зазирнути в четверте відділення.

♦

За вечірнім чаєм Вікмиксор, мило всміхаючись, заявив:

— Хлопці, як мені стало відомо, ви граєте в громадянську війну. Я знаю, що це цікава гра, на якій ви вчитеся суспільного життя, це піде на користь, коли ви опинитеся за стінами школи. Але все-таки, зрештою, захоплюватися цим не можна. Треба вчитись. У вас, як я знаю, відбулася соціальна революція. Поздоровляю і пропоную вам об'єднатися разом з «халдеями» в один союз, в Союз Радянських Республік. Згода? Крім того, на честь такої події оголошую амністію всім п'ятирозрядникам.

Гучне «ура» було відповіддю на слова Вікмиксора.

На цьому закінчилася велика шкідська буза.

Шкіда знову перейшла з військового стану на мирний. Знову в класах Олмикпоп читав російську історію, Еланлюм — німецьку мову і двічі на тиждень Костець, постукуючи паличкою, кричав:

— На гімнастику — швидко!

ЛОТЕРЕЯ-АЛЕГРІ

Ассі в класі. — Нудота. — Карамзін і очко. — Еврика! — Ідея Джапарідзе. — Лотерея-алегрі. — У відпустку. — Шкіда миється. — «Оне Механізмус». — Тираж. — Сумний кінець. — Скарбник-розтратник. — Гральна гарячка. — Досить!

Краплі осіннього дощу б'ють по шибках вікон — туб-туб-туб-туб.

Третя година дня, а в класі півватні лампочки борються з сутінками.

Лекція з російської мови. Читає Ассі.

Асс — халдей; голова втиснулась у плечі, він у ватному засмальцьованому пальті. Кишені пальта набухли… Кажуть, у кишенях — шматочки хліба, що їх Ассі збирає на вечерю. Голос Ассі лунає глухо, нечутно:

— Карамзін… Сентименталізм… Романтизм…

Улігани сидять за нартами, але ніхто не слухає Ассі. Японець фальшиво співає:

Ассі в класі,

А в класі бузасі,

В класі бузасі,

Бідненький Ассі.

Кальмот, вилізши з ногами на парту, бубонить:

— Кальмот віндівот віпдівамиампот, захотів відпівел віндівампамиел, хлібця віпдівібця віндївампампібця.

В кутку Пап і Пантелєєв.

— Бий!

— Сім… Дама… Казна!

— Дівки!

— Давай!

Ріжуться в очко. Ніхто не слухає Ассі. Нудота…

Голос Ассі як із могили:

— «Бідна Ліза»… Смаки панівного класу… Доба…

Голос Ассі заїкуватий і глухий.

Нудота!..

Ассі в класі,

А в класі бузасі,

В класі бузасі,

Бідненький Ассі.

Купець обхопив руками Жуйного адмірала.

— Замісити колобок?

Долоня проїжджає по трикутній голові Адмірала, куйовдить і без того скуйовджене волосся… Нудно!..

— «Бідна Ліза». Початок дев'ятнадцятого століття. «Пантеон словесності»… «Бідна Ліза»…

Ассі в класі,

А в класі бузасі,

В класі бузасі,

Бідненький Ассі.

— Горобець віидівець віидівампампець, дурак віидівак иіндінампампак…

— Бий!

— Картинка… Лафа!

— Ну?

— Очко!..

— Давай!

— Замісити колобок?

Ассі в класі,

А в класі…

Нудота, сум.

І раптом голос Джапарідзе:

— Придумав! Ура!

… бузасі.

На підлогу впала пікова десятка, долоня Офенбаха застигла в центрі адміральського трикутника. І голос Ассі стає гучний і чутний:

— З тисяча сімсот сімдесят четвертого року Микола Михайлович Карамзін почав видавати «Московський журнал», у якому вміщував свої «Листи російського мандрівника». З тисяча сімсот дев'яносто п'ятого року Микола Михайлович…

— Ідея! — знову закричав Джапарідзе.

Тридцять очей повернулися в його сторону.

— Що?

— Яка?

— Ану, не тягни! Кажи!

Джапарідзе ставить питання руба:

— Нудно?

Півтора десятка горлянок:

— Нудно.

Бородавчастий палець Джапарідзе піднімається вгору.

— Лотерея-алегрі.

І знову голос Ассі тоне в могилі.

— З тисяча вісімсот третього рок-ку… Держави Росій-ської-ї… Імператорський історіограф-раф…

Клас — наче розворушений мурашник. Сумна пісня Японця переходить на шалений темп:

Ассі в класі,

А в класі бузасі,

В класі бузасі,

Ассі!

Ассі…

Клас сказився. Нудоти немає — яка там нудота, коли в кожній голові вирує думка:

— Лотерея-алегрі!

Геть нудоту! Не треба карт, колобків і фальшивого тенора Япончика!

— Дайош лотерею-алегрі!

У двері класу просовується рука з дзвоником. Рука робить рівні рухи вгору-вниз, вгору-вниз, дзвоник дзеленькає некрасивим, але приємним для слуху дзвоном.

Ассі закриває томик історії словесності Солодовникова, голова його ще глибше втягується в плечі, руки тонуть у набухлих кишенях, і Ассі — непомітно в загальному гаморі — виходить з класу.

І відразу ж біля парти Джапарідзе опиняються Янкель, Пантелєєв та Японець.

— Дайош?

— Дайош!

Генеральна рада засідає:

— Ти, я, він і він… Компанія. Добре?

— Добре.

Лотерея-алегрі. Чотири! І не додумався ніхто!

— Чудово.

— Лафа!

— Симпатично.

— А речі?

— Які? Ах, справді… Наберемо хто