Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

Гаррі не було коли розгадувати загадку Герміониного розкладу, бо він саме мучився над дурнуватим Снейповим рефератом. Та наступної секунди його знову відволікли - цього разу Вуд.

- Погані новини, Гаррі. Я щойно говорив з професоркою Макґонеґел про «Вогнеблискавку». Вона... е-е... трохи на мене кричала. Сказала, що в мене хибні пріоритети. Вона вирішила, що мене більше хвилює кубок, ніж твоє життя. А що я такого сказав? - «Не біда, що мітла скине Гаррі, головне, щоб він першим зловив снича». - Вуд здивовано стенув плечима. - Вона зняла такий лемент... ніби я сказав щось жахливе. Тоді запитав, скільки вони ще триматимуть мітлу. - Вуд насупився, передражнюючи суворий голос професорки Макґонеґел: - «Рівно стільки, скільки буде потрібно!» - Знаєш, Гаррі, я думаю, що тобі треба замовити нову мітлу. Там на останній сторінці «Чарівної мітли» є бланк замовлень... Гарно, якби ти купив «Німбус-2001» - такий, як у Мелфоя.

- Я ніколи не літатиму на такому самому, як Мелфой, - рішуче заперечив Гаррі.

*

Січень непомітно перейшов у лютий, але холод залишався незмінним. Наближався матч із Рейвенкловом, а Гаррі ще й досі не замовив нової мітли. Після кожного уроку трансфігурації він розпитував професорку Макґонеґел, чи готова «Вогнеблискавка». Рон, хвилюючись, стояв поруч, а Герміона, відвернувшись, проходила повз них.

- Ні, Поттере, ще не готова, - сказала Макґонеґел, мабуть, уже вдвадцяте. - Ми вже знаємо, що там немає типових заклять, але професор Флитвік допускає, що вона зачаклована на так зване «жбурляття». Я відразу повідомлю, коли ми все завершимо. А поки що прошу дати мені спокій.

Та найгірше було те, що заняття з Люпином проходили не так успішно, як сподівався Гаррі. Він поступово навчився при появі дементора-ховчика викликати невиразну сріблясту тінь, але цей його патронус був заслабким, щоб дементора відігнати. Він просто висів напівпрозорою хмаринкою і неймовірно виснажував його. Гаррі сердився сам на себе: він не міг побороти прихованого бажання знову почути голоси своїх батьків.

- Ти надто вимогливий до себе, - суворо дорікнув йому Люпин на четвертому занятті. - Для тринадцятирічного чарівника навіть примарний патронус - величезне досягнення. Ти ж більше не зомліваєш!

- Я думав, що патронує буде... атакувати дементора, - пригнічено мовив Гаррі. - Прожене його...

- Справжній патронує так і робить, - пояснив Люпин. - Але за такий короткий час ти й так багато досяг. Якщо дементори з'являться на наступному матчі, ти зможеш їх трохи затримати й нормально приземлитися.

- Ви ж казали, що коли їх багато - з ними важче впоратися, - засумнівався Гаррі.

- Я в тобі цілком упевнений, - усміхнувся Люпин. - Ось бери... ти заслужив цей напій. Це з «Трьох мітел», ти ще такого не куштував...

Люпин вийняв з портфеля дві пляшчини.

- Маслопиво! - вирвалося в Гаррі. - Я його так люблю!

Люпин здивовано підняв брови.

- Е-е... Рон з Герміоною приносили мені з Гоґсміда, - швиденько збрехав Гаррі.

- Ага-а, - сказав Люпин з дещо підозрілим виглядом. - Випиймо за перемогу Ґрифіндору над Рейвенкловом! Хоч мені як учителю і не личить вболівати за якусь одну команду... - додав він поспіхом.

Вони мовчки цмулили маслопиво, і тут Гаррі вирішив спитати про те, що давно вже його турбувало.

- А що в дементора під каптуром?

Професор Люпин замислено відставив пляшку.

- Гм-м... Бачиш, ті, хто справді знають, ніколи нам про це не розкажуть. Розумієш, дементор відкидає свій каптур тільки для того, щоб застосувати свою останню і найстрашнішу зброю.

- Яку зброю?

- Її називають Цілунком дементора, - пояснив Люпин з кривою посмішкою. - Дементори застосовують її до тих, кого хочуть остаточно знищити. Я допускаю, що там під каптуром має бути щось подібне до рота, адже вони притискаються щелепами до вуст своєї жертви і висмоктують з неї душу.

Гаррі ледь не захлинувся маслопивом.

- Що?.. Вони вбивають?..

- Та ні, - відповів Люпин. - Значно гірше. Знаєш, людина може існувати й без душі, поки в неї діють мозок і серце. Але вона більше нічого не відчуває, не має жодних спогадів... нічого. Ти просто... існуєш. Як та порожня мушля. А твоя душа назавжди втрачена... вона зникла.

Люпин відпив ще трохи маслопива.

- Така ж доля чекає на Сіріуса Блека. Сьогодні про це написали в «Щоденному віщуні». Міністерство дало дементорам дозвіл виконати Цілунок, коли його знайдуть.

Гаррі приголомшено сидів, уявляючи тих, кому висмоктують через вуста душу. А тоді подумав про Блека.

- Він заслужив на це, - вирвалося в нього.

- Ти так гадаєш? - перепитав Люпин. - Ти справді думаєш, що можна заслужити такої кари?

- Так, - не роздумуючи, вигукнув Гаррі. - За... за певні злочини...

Йому коштувало величезних зусиль не переповісти Люпинові розмову про Блека, підслухану в «Трьох мітлах», про те, як Блек зрадив його маму й тата, але тоді йому довелося б зізнатися, що він без дозволу побував у Гоґсміді. А Люпинові це, звісно, не дуже сподобається. Тому Гаррі допив своє маслопиво, подякував Люпинові і вийшов з кабінету історії магії.

Гаррі вже навіть шкодував, що почав розпитувати про дементорів каптур, адже відповідь виявилася просто жахнючою. Він так заглибився в неприємні думки, уявляючи, що може відчувати людина, коли з неї висмоктують душу, що ненароком зіштовхнувся на сходах з професоркою Макґонеґел.

- Треба ж дивитися, Поттере, куди йдеш!

- Вибачте, пані професорко...

- А я власне шукала тебе у вітальні. Ось, тримай, ми все перевірили і не знайшли нічого небезпечного... ти маєш якогось дуже доброго приятеля, Поттере...

У Гаррі відвисла щелепа: професорка Макґонеґел простягла його омріяну «Вогнеблискавку».

- Я можу її взяти? - ледь чутно запитав Гаррі. - Серйозно?

- Серйозно, - усміхнулася Макґонеґел. - Перед суботнім матчем тобі треба звикнути до неї, чи не так? І ще, Поттере... постарайся виграти цю гру, гаразд? Бо інакше ми восьмий рік поспіль не будемо мати шансів на кубок, про що мені вчора люб'язно нагадав професор Снейп...

Онімілий Гаррі поніс свою «Вогнеблискавку» до ґрифіндорської вежі. Завернувши за ріг, побачив Рона, що мчав до нього, посміхаючись від вуха до вуха.

- Вона її віддала? Фантастично! Слухай, а можна мені на ній політати? Завтра?

- Звичайно... без питань... - відповів Гаррі,