Читати книгу - "Несподівана вакансія"

— Ага. Слухай, на Полях є ще такий тип — Оббо, — додав Жирко, розриваючи цигарки й висипаючи тютюн на папірчики, — він може дістати що завгодно. Навіть героїн, якщо, блін, треба.

— Героїн краще не чіпати, — сказав Ендрю, глянувши на Жирка.

— Ну, так, — відповів Жирко.

Він узяв конверт і посипав тютюн сенсімільєю. Тоді скрутив косячок, полизавши кінчик паперу, щоб заліпити його, акуратно вставив мундштук і стиснув його скраєчку.

— Гарно, — радісно сказав він.

Жирко планував поділитися з Ендрю новиною після того, як почастує його для розігріву сенсімільєю. Він простяг руку до Ендрю по запальничку, вставив у губи картонний мундштук, запалив косяк і зробив замислено-глибоку затяжку, випустивши дим довгим блакитним струменем, і знову повторив процедуру.

— М-м-м, — причмокнув він, затримавши дим у легенях і передражнюючи Каббі, якого Тесса колись на Різдво навчала дегустувати вино. — Кайф. Сильний присмак. З натяком на… блін…

Йому в голові раптом запаморочилось, і хоч він і сидів, але відчув, що втрачає рівновагу й зареготав:

— …спробуй це.

Ендрю нахилився і взяв косячок, хихикаючи в очікуванні кайфу. Побачив блаженну посмішку на Жирковому лиці, таку нетипову для нього, з його постійно насупленим поглядом спідлоба.

Ендрю затягся й відчув потужну наркотичну дію, яка променилася з його легенів, даруючи відчуття легкості й невимушеності. Ще одна затяжка, і здалося, що його свідомість потрусили, наче пухову ковдру, і на ній не лишилося жодних складок, усе стало гладеньке, просте, легке й приємне.

— Гарно, — повторив він за Жирком, і від звуку власного голосу на його обличчі з’явилася посмішка. Він передав косяк в очікувально простягнуті пальці Жирка, блаженно насолоджуючись своїм станом.

— Ну, хочеш почути щось цікаве? — запитав Жирко, не в змозі стримати посмішку.

— Давай.

— Я вчора її трахнув.

Ендрю мало не запитав «кого», перш ніж у його одурманеній свідомості спливло ім’я: Кристал Відон, звичайно, кого ж, як не Кристал Відон?

— Де? — дурнувато поцікавився він. Це було зовсім не те, про що він хотів запитати.

Жирко в своєму похоронному костюмі ліг на спину і простяг ноги до річки. Ендрю мовчки ліг біля нього, але ногами до стіни печери. Вони завжди спали валетом, коли в дитинстві лишалися ночувати в когось удома. Ендрю дивився в кам’янисту стелю, під якою завис, згортаючись клубами, сизий димок, і наготувався слухати.

— Я сказав Каббі й мамі, що буду в тебе, — почав Жирко і передав косяк Ендрю, потім зімкнув свої довгі пальці на грудях і почав дослухатися до власної розповіді. — Тоді сів на автобус на Поля. Зустрів її біля винарні «Оддбінс».

— Там, де супермаркет «Теско»? — запитав Ендрю. Він сам не знав, чому задає такі дебільні запитання.

— Ага, — підтвердив Жирко. — Ми пішли на майданчик. Там у кутку за туалетами є багато дерев. Гарно й затишно. Було вже досить темно.

Жирко змінив позу, і Ендрю віддав йому косячок.

— Засовувати було важче, ніж я думав, — вів далі Жирко, а Ендрю слухав як заворожений, боячись пропустити бодай наймешу відверту деталь і водночас ледве стримуючись від сміху. — Коли я пальцем туди влізав, то й то було вологіше.

Сміх проривався з грудей Ендрю, неначе гази, що накопичилися в кишках, але Ендрю не давав йому виходу.

— Довелося трохи поштовхатися, поки засунув нормально. Там вужче, ніж я думав.

Ендрю бачив, як піднявся вгору струмінь диму з того місця, де мала бути Жиркова голова.

— Я кінчив, блін, десь секунд за десять. Це дуже кайфово, блін, коли ти там.

Ендрю стримував регіт, очікуючи нових подробиць.

— Я мав гандон. Без нього було б краще.

Він подав косяк Ендрю. Ендрю замислено затягнувся. Важче засунути, ніж думав. Кінчив за десять секунд. Нічого особливого, але ж хіба він не хотів би спробувати? Він уявив Ґаю Баден, яка лежить перед ним на спині, і, сам того не бажаючи, легенько застогнав, хоча Жирко цього, здається, не розчув. Захопившись еротичними видіннями й відчуваючи ерекцію, Ендрю лежав на теплій від його тіла землі, затягувався косяком і прислухався до м’якого жебоніння води за метр від його голови.

— Що найголовніше, Арфе? — запитав Жирко після довгої замріяної паузи.

Відчуваючи, як його голова приємно кудись відпливає, Ендрю відповів:

— Секс.

— Так, — захоплено підтвердив Жирко. — Трахання. Це найголовніше. Відтверд… відтворення роду. Геть гандони. Плодіться!

— Ага! — розреготався Ендрю.

— І смерть, — додав Жирко. Його приголомшив вигляд труни: які тонкі стінки відгороджували справжнє мертве тіло від тих цікавських стерв’ятників. Він не шкодував, що пішов звідти до того, як труну опустили в землю. — Від цього не втекти, скажи? Смерть.

— Ага, — погодився Ендрю, думаючи про війну, автокатастрофи і загибель в ореолі швидкості і слави.

— Так, — сказав Жирко. — Потрахатись і вмерти. Ось і все, скажи? Потрахатись і вмерти. Оце і є життя.

— Потрахатись — і постаратися не вмерти.

— Або й постаратись померти, — сказав Жирко. — Є й такі люди. Що ризикують.

— Ага. Ризикують.

Знову запала мовчанка. Їхня схованка була прохолодна й імлиста.

— І ще музика, — тихенько додав Ендрю, дивлячись на сизі клуби диму, що зависли під темною скелястою стелею.

— Ага, — погодився звідкись здалека Жирко. — І музика.

Річка стрімко плинула повз їхню «каббінку».

Частина друга

Сумлінне тлумачення

7.33. Сумлінне тлумачення питання, що стосується інтересів громади, не дає підстави для порушення судової справи.

Чарльз Арнольд-Бейкер

«Управління місцевими радами»

Сьоме видання

І

На могилу Баррі Фербразера лив дощ. Чорнило на картках розлізлося. Цупкий соняшник Шіван не постраждав від зливи, а от Меріні лілії та фрезії пов’яли й пообсипалися. Весло з хризантем потроху тьмянішало і підгнивало. Дощ підняв рівень води у річці, струменів у придорожніх канавах, а крута дорога до Пеґфорда зробилася слизька й ненадійна. Вікна шкільного автобуса запітнявіли, підвісні кашпо на Майдані вкрилися брудними бризками; двірники в автомобілі Саманти Моллісон працювали на повну потужність, коли вона, повертаючись з роботи додому, потрапила в незначну аварію.

Примірник газетки «Ярвіл і околиця» цілих три дні стримів у дверях будинку місіс Кетрін Відон