Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Була її донька дуже лінива, а мачуха сварлива. Пожив трохи чоловік, а далі побачив, що добра не буде, й пішов на заробітки.
Тяжко було дітям коло мачухи, коли він був удома, а тепер ще тяжче стало. Ще сонце не сходить, а мачуха будить Оленку, аби до роботи ставала. Своїй доньці теплої води наливає, а Івасик у холодній вмивається. Лінивій доньці молока свіжого дає, а Оленці — штурханців у плечі.
Поснідає лінива дівчина й знову спати в садочку лягає, а двоє сиріт цілий день працюють.
Але мачусі всього було мало і мало. Найбільше злило її, що рідна донька сохла і чорніла, а Оленка з кожним днем розквітала, як у городі ружа. І задумала вона звести дітей зі світу. Одного дня проганяє сиріт із рідного дому:
– Ідіть служити і не вертайтеся. Я не маю чим годувати нероб.
Взяла Оленка Івася за руку, заплакали й пішли у світи.
А мачуха була чарівницею. Випустила з рукава чорну ворону і наказала їй висушити всі криниці, потічки, річки й озера, куди пішли Оленка з Івасем.
Йшли сиротята, йшли, Івасик дуже втомився і захотів пити. Побачив він коров'ячий слід, а в нім дощову воду і каже:
— Я нап'юся, Оленко.
— Не пий, Івасику, бо станеш телятком.
Далі побачили свинячий слід, а в нім воду.
— Я вип'ю цю воду, — каже Івасик.
— Не пий, братчику, бо станеш поросятком.
Але зустрівся їм овечий слід з водою. І не встигла Оленка слово вимовити, як Івасик припав до нього і вмить став баранцем.
Заплакала Оленка:
— Що мені тепер з тобою робити?
Зняла з себе пояс і веде баранця за собою. А ніде нема ні села, ні води. Аж далеко-далеко побачила палац. Підійшли вони ближче, а за палацом — сад, річка, луги і на брамі стоїть вродливий царевич. Проситься Оленка:
— Чи не взяли б ви мене на службу?
Подивився царевич, що Оленка дуже вродлива й каже:
— Чи не була б ти мені за жінку, бо я нікого не маю.
— Стану, але при одній умові, що цей баранець буде всюди зі мною. Що я буду їсти, те й він нехай їсть, де я буду спати, нехай і він там спить.
Так жили вони всі троє в добрі та гаразді. Царевич ходить на полювання, а Оленка з братом-баранцем вдома. Вона прибирає, пере, варить. Але мачуха питає чорної ворони, чи загинули діти, і чує, що живі-здорові.
Переодягається мачуха-чарівниця з донькою так, аби їх Оленка не впізнала, і разом ідуть до палацу. Царевич на полюванні, а тут сонце пече. Каже чарівниця:
— Ходімо, Оленко, купатися.
Прийшли до річки, роздягаються. А мачуха зайшла ззаду, скрутила назад руки, зв'язала осокою, до шиї камінь прив'язала й кинула Оленку У воду.
Каже чарівниця дочці:
— Тепер царевич буде твоїм чоловіком. Іди до палацу, лягай на її ліжко і чекай його.
Повертається царевич з полювання, а Оленка не зустрічає його. Входить до палацу, а вона лежить чорна, марна і з очима лютими.
— Чого ти так змарніла, Оленко?
— Я дуже хвора.
— А чим тебе рятувати?
— Заріж он того баранчика і звари мені з нього печінку і серце.
— Нехай буде так.
Пішов царевич ножа гострити, а баранець прибігає і проситься:
— Пусти мене з річкою попрощатися.
— Біжи, попрощайся.
Прибіг Івасик-баранець до річки й просить:
— Оленко-сестричко, рятуй мене. Хочуть мене зарізати — вже ножі точать.
А ріка відповідає:
— Я тебе вже не врятую. На мені камінь лежить і руки мої зв'язані.
Прибігає баранець, а на нього вже ніж гострий чекає.
Проситься ще раз:
— Пусти мене, царевичу, ще раз до річки, бо я ще не попрощався.
Відпустив його царевич, а сам пішов за ним. Сховався за кущ і слухає.
— Врятуй мене, Оленко, бо я вже зараз маю вмерти.
А річка відповідає Оленчиним голосом:
— Не врятую тебе, Івасику-братику, бо на грудях важкий камінь лежить і руки зв'язані.
А в цю хвилину крикнув царевич слугам нести сіті. Закинули слуги сіті в річку й витягли з води Оленку. Розв'язали руки, зняли з шиї камінь, покропили цілющою водою, і вона ожила. Питають, як так сталося. І вона розповіла про все.
Знайшли стару мачуху-чарівницю, зв'язали її разом з дочкою і кажуть:
— Прощайтеся з цим світом, прокляті.
Почали вони проситися, але царевич витяг револьвер і забив мачуху разом з донькою. Як викинули їх за браму, то все розквітло: сухі дерева, зів'ялі квіти, трава. А з баранця знов зробився Івасик.
І на цьому кінець.
Про братів-близнюків
Був колись цар і мав файну жінку. При пологах вона вмерла, і залишилося двоє сиріт-близнюків. Були то діти як діти, лише мали золоте волосся на голові.
Скоро цар оженився другий раз. Але мачуха дуже не любила цих двох хлопців.
У короткім часі цар збирається в похід, а синів залишає з жінкою.
А було це влітку, на лугах повно квітів, і діти бігають, збирають їх.
Одного разу побігли золотоголові брати аж над річку, а мачуха підкралася й штовхнула їх у воду. Того ж самого дня вернувся додому цар і питає:
— Чому не зустрічають мене сини?
А жінка відповідає:
— Ой, нема твоїх синів! Пішли на прогулянку й не вернулися.
Казав цар шукати, але ніде їх не знайшли.
Вже лягають спати, лише царева жінка не спить. Бачить вона через вікно, що лугом ідуть дві золоті тіні. Мачуха закрила вікно, лягла і вже не вставала, бо боялася.
А в царя була наймичка, що дуже кохалася в квітах. Взяла вона коновки, набрала з річки води і поливає квіти перед палацом. Полила і теж пішла спати.
На ранок перед вікнами палацу у городчику виросла велика яблуня, а на ній — два золоті яблуки. Але мачуха здогадалася і каже цареві:
— Я дуже хочу тих яблук. Скажи, аби зрубали дерево і принесли мені яблука на обід.
Та наймичці приснився вночі сон, що хтось говорить, аби вона взяла з яблуні дві тріски і поклала у гній. Наймичка так зробила. І з тих двох трісок виросли два явори. Ростуть день, ростуть два — вже великі — і ніби не шумлять, а говорять голосами тих хлопчиків:
— Нас зла мачуха стратила, а тато того не знає.
Підслухала їх розмову царева жінка й каже:
— Царю, як ти мені чоловік, то зрубай два явори і зроби мені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.