Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

бронхіту, кілька хворих на мононуклеоз та навіть атипову пневмонію. А за два дні до різдвяних канікул стурбовані друзі притягнули в лазарет шістьох стогнучих п’янючих юнаків зі студентського братства. Лікарів навіть пройняв ляк, надто вже пацієнти моторошно нагадували справу Паскоу. Ці шестеро клятих бовдурів залізли на одні невеликі ґринджоли (шостий виліз на плечі найвищого, як потім витягнув з них Луїс) і вирішили покататися з гірки. Весело. От тільки ґринджоли, набравши швидкості, збилися з курсу і врізалися в гармату часів Громадянської війни. У підсумку вийшло: дві зламані руки, одне зламане зап’ястя, сім зламаних ребер на всіх, струс мозку і купа забоїв (усіх і не порахуєш). Тільки хлопчина, який сидів на плечах у друга, вийшов з пригоди цілим і фактично неушкодженим. Коли ґринджоли вдарилися об гармату, ця спасенна душа просто перелетіла через неї і приземлилася прямісінько головою в сніговий замет. Розбиратися з усіма тими переломами та ранами було зовсім не весело, і Луїс добряче нагримав на юнаків, доки накладав їм бинти, але ввечері, коли переповідав цю історію Рейчел, не міг втриматися від реготу. Рейчел здивовано дивилася на нього, бо ніяк не могла збагнути, що ж там такого веселого. Ну а Луїс не міг їй пояснити, що це був просто дурний нещасний випадок і хоч люди й поранилися, та опісля спокійнісінько пішли геть. Він сміявся з полегшенням і легкими нотками тріумфу — «Сьогодні ти переміг, Луїсе».

Страждання від бронхіту в його власній родині закінчилися тоді, коли в школі в Еллі почалися канікули, 16 грудня, і вони всі четверо готувалися святкувати щасливе і трохи старомодне сільське Різдво. Цей будинок у Північному Ладлоу — будинок, який здавався ледь не ворожим, особливо після того, як Еллі в перший же день порізалася, а Ґейджа вкусила бджола, — був як ніколи схожим на справжній дім.

Коли на Святвечір діти нарешті заснули, Луїс і Рейчел прокралися на горище, наче злодюжки, і вийшли звідти з яскравими подарунковими коробками — набір мініатюрних машинок для Ґейджа, який недавно відкрив для себе радість ігор з машинками, і Барбі та Кен для Еллі. А ще були триколісний велосипед, одяг для ляльок, іграшкова плита з лампочкою всередині та інші дрібнички.

Вони радісно сиділи одне біля одного у мерехтливих вогниках ялинки і перебирали подарунки — Рейчел у шовковій піжамі, Луїс у своєму халаті. І він не міг пригадати приємнішого вечора.

У каміні горів вогонь, і час від часу хтось із них підкидав туди трохи сухого березового галуззя. Вінстон Черчилль потерся об Луїсову ногу, за що чоловік відштовхув його з ледь відчутною огидою — той тхнув. Пізніше він бачив, як Черч намагався вмоститися біля Рейчел — і вона також нетерпляче відштовхнула його: «Тпрусь!», а потім протерла долонею місце, де притулявся кіт, неначе воно було брудним. Луїс подумав, що Рейчел навіть не усвідомлювала природи свого жесту.

Черч повільно підійшов до каміна і незграбно гепнувся біля багаття. Усю граційність він втратив тієї ночі, про яку Луїс намагався не думати.

Та Черч втратив іще дещо. І Луїсові знадобився цілий місяць, аби збагнути, що саме. Кіт більше ніколи не муркотів. Раніше за гучністю його муркотіння могло зрівнятися з найпотужнішим мотором, особливо уві сні. Часом Луїсу доводилося навіть підніматися і зачиняти двері в кімнату Еллі, аби заснути.

Тепер же кіт спав як камінь. Як мрець.

«Ні, — нагадав він собі, — був же один виняток». Тієї ночі, коли він спав на дивані, а Черч розлігся на ньому, як смердюча ковдра, кіт точно муркотів. Якийсь же звук його горло видавало.

Та, як і казав Джад Крендал, усе було не так уже й погано. У підвалі Луїс справді знайшов розбите вікно і поставив туди нову шибку, чим заощадив їм паливо. І саме Черчеві треба було дякувати за те, що Луїс таки помітив розбите скло, яке б, може, й простояло так ще кілька тижнів або місяців.

Еллі більше не хотіла спати з Черчем, але іноді, коли вона дивилася телевізор, дозволяла йому дрімати в неї на колінах. Але частіше, міркував він, розбираючи деталі Бет-мобіля для Еллі, вона відштовхувала його через декілька хвилин зі словами: «Йди геть, Черчу. Від тебе смердить». Вона годувала його регулярно, з любов’ю, і навіть Ґейдж був не проти іноді посмикати за хвоста старого Черча. На думку Луїса, малий це робив більше з дружніх міркувань, аніж зі злого умислу. Він був схожий на маленького ченця, який тягнув за язика великого дзвона. У таких випадках Черч ледаче ліз під батарею, де Ґейдж не міг би дістати його.

«Зміни в собаці куди більше кидались би нам у вічі, — подумав Луїс. — Але котики — істоти незалежні. Незалежні і дивні. Навіть містичні. Зрозуміло, чому єгипетські фараони хотіли, щоб їхніх котів муміфікували і клали разом з ними в їхні тригранні могили, — котики мали слугувати провідниками для душ у потойбіччя. Коти були дивними».

— Як там поживає твій Бет-мобіль?

Він показав готове творіння: «Та-дам!»

Рейчел тицьнула на пакет, де лежало ще три чи чотири пластмасові детальки.

— А це що таке?

— Запасні деталі, — Луїс винувато посміхнувся.

— Ой, сподівайся, що то справді запасні деталі. А то ж дитина може зламати свою тендітну маленьку шийку.

— Ні, це буде пізніше, — хитро сказав Луїс. — Коли їй буде дванадцять і вона вихвалятиметься новим скейтбордом.

Рейчел застогнала.

— Док, май совість!

Луїс підвівся, розпрямив спину і потягнувся вліво-вправо, що аж трохи хруснув хребет.

— Це все просто іграшки.

— І ми їх уже всі зібрали. Пам’ятаєш минулий рік? — Рейчел захихотіла, і Луїс також посміхнувся. Минулого року вони все старанно зібрали і спакували, до четвертої ранку прововтузилися. А Еллі потім вирішила, що коробки були навіть цікавішими за самі іграшки.

— ОТТАКА коробка! — сказав Луїс, пародіюючи Еллі.

— Добре, ходімо в ліжко, — мовила Рейчел. — І я вручу тобі твій подарунок завтра вранці.

— Жінко, — відповів він на те, встаючи на повен зріст. — Він і так мій по праву.

— Я знаю, чого тобі хочеться, — розсміялася вона. І в цю мить щирих веселощів була так схожа на Еллі… і на Ґейджа.

— Хвилиночку, — зупинив він. — Я маю ще дещо зробити.

Він підійшов до комірчини і витягнув звідти один зі своїх черевиків. А потім відсунув камінний екран від помираючого вогню.

— Луїсе, що ти….

— Побачиш.

Зліва від каміна розташувалася купка м’якого сіруватого попелу. Луїс поставив туди черевика, лишаючи глибокий слід, а потім ще раз, з іншого боку.

— Ось