Читати книгу - "Не сподівайтеся позбутися книжок"

там зі мною могло би трапитися будь-що. До мезоніну не доходив ліфт, тому, щойно ви там всідалися за свій робочий стіл, з’являлося відчуття, що ніхто не зможе прийти на допомогу. Під етажеркою можна було би знайти труп багато днів потому. Подібне відчуття захищеності є також біля меморіалів і надгробків.

Ж.-К.К.: В публічних бібліотеках мене завжди вражав купол світла та світле коло на столі, в центрі якого лежить книжка. У вас є ваша книжка, а навколо — всі книжки світу. У ваших руках водночас — і деталь, і ціле. Саме тому я уникаю сучасних безликих бібліотек, де не видно книжок. Ми зовсім забули, що бібліотека може бути привабливою.

У.Е.: Коли я працював над дисертацією, то просиджував багато часу в бібліотеці Святої Женев'єви. В бібліотеках такого типу легко зосереджуватися та нотатках — книжки вас буквально оточують. Але щойно в бібліотеках стали ставити ксерокси — це був початок кінця. Ви можете відтворити книжку та забрати її з собою. Заповнити дім ксерокопіями. Якщо у вас багато ксерокопій — значить, ви більше не читаєте.

З інтернетом — та сама історія. Або ви роздруковуєте і опиняєтесь в завалах паперів, які не читатимете. Або ви читаєте текст на екрані, але, щойно клікаєте та продовжуєте пошук, одразу ж забуваєте, про що щойно читали, те, що привело вас на цю сторінку.

Ж.-К.К.: Ось про що ми ще не говорили: чому ми вирішуємо поруч із однією книгою поставити іншу? Чому у нас той, а не інший тип сортування книжок? Навіщо зненацька змінювати порядок у бібліотеці? Чи все для того, аби одні книжки перетнулись із іншими? Для відновлення зустрічей поміж ними? Добросусідських взаємин? Я припускаю, що між ними відбувається обмін, і я йому тішуся та сприяю. Книжки знизу я переставляю нагору, аби надати їм більше чеснот, аби поставити їх на рівні моїх очей та показати їм, що я поставив їх униз без злого умислу і не тому, що вони якісь гірші, а лише з волі випадку.

Ми про це вже поговорили. Звісно, потрібно фільтрувати та, в будь-якому разі, сприяти фільтруванню, що все одно відбудеться, і намагатися врятувати те, що, на нашу думку, не має бути втрачене. Те, що може сподобатися нашим нащадкам, допомогти їм, потішити. Також ми маємо надати сенсу там, де можемо, але обережно. Ми проживаємо тісну й непевну епоху, де першим обов’язком кожного та кожної з нас є, звісно, сприяння обмінів знаннями, досвідами, поглядами, сподіваннями, проектами. Творення зв’язків між ними. І це буде, можливо, головним завданням тих, хто прийде після нас. Леві-Стросс казав, що культури живі тільки тією мірою, якою вони контактують із іншими культурами. Самотня культура не гідна свого імені.

У.Е.: Якось моя секретарка вирішила укласти каталог моїх книжок, аби уточнити їхнє місцерозташування. Я її переконав цього не починати. Я пишу книжку «Досконала мова», і для цього переструктурую свою бібліотеку залежно від цієї нової умови. Які книжки можуть найбільше стимулювати мої роздуми на цю тему? Коли я закінчу працю, то одні книжки переставлю назад на полицю лінгвістики, інші — на полицю естетики, але якісь із них залишаться, захоплені для наступного дослідження.

Ж.-К.К.: Треба сказати, що немає нічого складнішого, ніж упорядкувати бібліотеку. Складніше хіба що впорядкувати світ. Хто на це наважиться? Як сортувати? За галузями знань? Але тоді на одній полиці можуть опинитися книжки дуже різних форматів, доведеться переробляти полиці. То як? За розміром? Часом видання? А ще є автори, які про все писали. Скажімо, в тематичній класифікації книжки Кірхера будуть на кожній полиці.

У.Е.: Ляйбніц теж про це розмірковував. Для нього це була проблема організації знання. Про те ж саме думали і Д'Аламбер із Дідро, коли готували Енциклопедію.

Ж.-К.К.: Ця проблема стала справді проблемою нещодавно. У великій приватній бібліотеці XVIII століття було максимум три тисячі книжок.

У.Е.: І це було винятково з причини набагато більш високої ціни на книжки, ніж маємо тепер. За рукопис треба було віддати цілий скарб. Це було так дорого, що іноді простіше було вручну переписати, ніж купувати.

Я хотів би розповісти вам цікаву історію. Я був у бібліотеці Куімбра в Португалії. Столи там були вкриті тканиною, що трохи нагадувати столи для гри в більярд. Я запитав, навіщо таке захисне покриття. Мені відповіли, що для захисту книжок від посліду летючих мишей. Чому б їх не позбутися зовсім? Тому що летючі миші їдять шашіль. Водночас, шашіль теж не треба винищувати до ноги. Наприклад, саме червоточини дозволяють зазирнути всередину інкунабули та подивитися, як її оправили в палітурку і чи немає там новіших за інші частин. Траєкторії руху черв’яків іноді дозволяють знайти деякі сховки в старовинних книжках. В підручниках для бібліофілів є всі необхідні інструкції щодо того, як захиститися від черв’яків. Одна з порад — використовувати Zyklon В, той самий газ, яким труїли людей у газових камерах. Звісно, краще його використовувати для вбивства комах, ніж для вбивства людей, але це таки справляє своєрідне враження. Інший менш варварський спосіб полягає в тому, щоби поставити старий бабусин будильник у бібліотеку. Здається, систематичний шум годинникових стрілок і вібрації, що передаються дереву, виманюють черв'яків із їхніх схованок.

Ж.-К.К.: Будильник, що присипляє.

Ж.-Ф. де Т.: В контексті «релігій Книги» виникає дуже сильний потяг до читання. Водночас насправді більшість жителів планети живуть поза доступом до книгарень і бібліотек. Для них книжка — мертва.

У.Е.: Дослідження, проведене в Лондоні, показало, що чверть опитаних осіб вважають Вінстона Черчілля та Чарльза Діккенса вигаданими персонажами, а Робін Гуда та Шерлока Холмса — реальними.

Ж.-К.К.: Неуцтво навколо нас, воно часто буває пихатим і вимагає до себе уваги. Воно навіть намагається інших навернути в свою віру. Неуцтво впевнене в собі, воно виголошує свою зверхність крізь вузькі щілини ротів наших політиків. А от знання — мінливе та крихке, вічно загрожене, охоплене сумнівами в собі, воно є, звісно, одним із останніх прихистків утопії. Як думаєте, справді важливо знати?

У.Е.: Думаю, це фундаментально важливо.

Ж.-К.К.: Важливо, що якомога більша кількість людей знає якомога більше?

У.Е.: Важливо, що якомога більша кількість людей знають своє минуле. Так. Це фундамент будь-якої цивілізації. Старигань, який увечері під дубом розповідає історії племені, творить зв'язок між племенем і його минулим, передає йому досвід прожитих років. Наше людство, звісно, спокушає думка, яку мають американці, про те, що події трьохсотлітньої давнини для нас не важливі. Джордж Буш не читав книжок про