read-books.club » Публіцистика » Королева пустелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Королева пустелі"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Королева пустелі" автора Джорджіна Говелл. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 50 51 52 ... 162
Перейти на сторінку:
листів він написав про ту їхню ніч у Раунтоні, коли Ґертруда втримала його від себе на відстані: «Це було правильно... і якщо мислити тверезо, то я зовсім про те не шкодую — однак, коли я мислю нетверезо, то таки шкодую і постійно згадую, аж поки не засну». У будь-якому разі, тепер у його листах з’явилося бодай якесь тепло.

«Так, Ви мені дуже сильно подобаєтеся — я дуже довго про це думав і вважаю, що Ви прекрасна, й мудра, і сильна, і Ви наче моя споріднена душа. І у своїх думках я їду разом з Вами пустелею верхи на прудкому верблюді... Я продовжуватиму Вам писати».

А ось іще один лист від нього:

«Уже пізня година, я сиджу один і думаю про... кохання і життя — і той вечір у Раунтоні — і що це все означало... Ви в пустелі, я — у горах, а тут, під хмарами, багато чого могло б бути сказано. Невже бар’єр між нами був дурницею, і насправді ми могли бути чоловіком та жінкою, створеними Богом для щастя... Однак я запевняю себе, що це не так. Якби я був чоловіком, створеним для Вас, але ми жили б у цих самих тілах, думаєте, ми змінились би?! — Авжеж ні. Ми б не могли довго бути разом. І все-таки є певні наслідки, якщо ти чогось боїшся... А втім, це неймовірна річ, невід’ємне право кожного, як для жінки, так і для чоловіка; от лишень так багато з них не розуміють цієї простоти. І я завжди стверджував, що у цьому допитливому могутньому сексуальному тяжінні немає нічого ганебного, це природне бажання, і його потрібно задовольняти. Якщо ж його не задовольнити, що тоді? Нам гірше».

Доті-Вайлі перебував в Албанії недовго, і вже на Різдво повернувся до Лондона. Коли він заїхав до Ґертрудиних батьків у будинок на Слоун-стріт, удома він застав лише Г’ю. Новий рік подружжя Доті-Вайлі зустріло у графстві Суффолк, однак, здавалося, що між ними все було не дуже гладко. У своєму листі Дік написав:

«Сьогодні ввечері... я хочу розповісти Вам про розчарування своїми з дружиною стосунками і про те, що я більше не отримував листів на своє ім’я. Де Ви? Таке враження, що всі мої листи просто зникають там за обрієм. Чи це через смуток сьогоднішня ніч здається такою непроглядною? Чи, може, через шкодування за речами, які вже не повернеш; прекрасними митями, які я знаходжу у Вашій книзі, за Вашими думками й тілом, за Вашим сердечним коханням — усе втрачено... А Ви хотіли б, щоб я написав Вам любовного листа, щоб розказав, яку радість, задоволення й смиренність відчуваю, коли думаю про Вас..?».

Згодом він написав про те, що збирається в Аддис-Абебу, однак цього разу без дружини: «Там панує страшенне й повне беззаконня... Можливо, мені вдасться отримати Вашого наступного листа в Каїрі. Ваш батько дасть мені знати...». Представники турецької влади й британський уряд відмовили Ґертруді у супроводі під час подорожі, коли вона перебувала в Зізі. Тож Ґертруда фактично залишилися в статусі ізгоя; і щойно повернулася обличчям назустріч пустелі, щоб розпочати найнебезпечнішу частину своєї подорожі, розпочала писати книжку, яку збиралася присвятити безпосередньо Дікові. Тепер вона ділитиме її на розділи і частинами надсилатиме до Аддис-Абеби, а разом із нею і свої листи. Принаймні тепер Ґертруда не боялася, що написане може потрапити до рук Джудит.

Через Діка Ґертруда отримала побажання щасливої дороги від самого автора книги «Пустельна Аравія». Тоді це мало для неї неабияке значення. Важливішим була лише суть, про яку вона довідувалася з листів Діка: емоційний зв’язок між ними зміцнювався, незважаючи на те, що ніяких суттєвих змін не відбувалося:

«У пустелі є Ви [пише Дік]... Ви і Ваша неперевершена відвага, Ви — моя Королева Пустелі, моє серце з Вами. Якби я був юним і вільним, та ще й бездоганним лицарем, от тоді було б доречніше взяти й поцілувати Вас. Однак я вже старий, втомлений і з сотнею недоліків... Ви слушно вважаєте — нам не судилося бути разом — тому що ми раби, а не тому що це неправильний протиприродній вчинок — коли спалахує плотська пристрасть, а тоді переростає у пристрасть духовну — це і є омріяне відчуття екстазу, яке так рідко можуть відшукати людські створіння, яких, як Ви кажете, поєднав Господь — в якусь певну божественну мить ми могли б дістатися до нього — екстазу. Та нам не слід цього робити. Але ще так багато всього залишилося. Як Ви кажете, моя люба мудра Королево, усе, що є, ми візьмемо».

І хоча Ґертруді було дуже складно перекласти його думки на мову ясного сприйняття, Дік принаймні писав їй з Лондона раз в один-два дні. У листах Ґертруди не було жодних обмежень, ухилянь чи замислів. Вона знову й знову писала про свої почуття та бажання. А він відповідав: «Я не можу описати, наскільки мені приємно... бачити, що Ви мені пишете, що хотіли б вийти за мене заміж, народити мені дітей, присвятити мені все своє життя і серце».

Нагадуючи Доті-Вайлі про те, що перською мовою слова «сад» і «рай» звучать однаково, Ґертруда вигадала метафору «фантазійний сад», в який могли заходити лише вони двоє. Там вони завжди могли бути разом наодинці:

«Ґертрудо, Ви подарували мені новий світ, Ви подарували мені ключ від свого серця, і хоч у мене є друзі, дехто з них жінки, і навіть є дружина, усі вони настільки далекі від саду, де ми з Вами гуляємо, як схід від заходу... Я часто кохав жінок так, як це робить будь-який чоловік, схожий на мене: поважно й нещиро, міцно й ледь-ледь; усе залежало від того, куди приливала моя кров, який був час чи наміри або ж мені просто бракувало пригод — було цікаво, що буде далі. Але все це залишилося позаду».

Наприкінці січня 1914 року Дік знову навідався до Г’ю, а тоді вирушив до Аддис-Абеби. Після свого від’їзду він написав Ґертруді листа, який був менш риторичним і більш чуттєвим за всі попередні: «Де Ви зараз є? Біля замку Белка[37], працюючи за десятьох чоловіків, втомлені, голодні й сонні..? Мені подобається уявляти Вас такою. А ще я люблю думати (хоч це трохи нетактовно), що Ви там дуже самотня й чекаєте на мене...». І нарешті Дік написав слова, які Ґертруда так довго жадала почути:

«Ви

1 ... 50 51 52 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева пустелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королева пустелі"