Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

Зранку з'ясую точніше.

23 березня, четвер

Двадцять шостий день плавання.

Яка гірка помилка! Я думала, що в корабельний журнал записується відстань, пройдена за добу по прямій, а виявилося, що за допомогою лага заміряється весь пройдений шлях. За словами штурмана, з урахуванням втрат на нічне маневрування, вирахувану мною дистанцію слід ділити принаймні на три. Тобто, до цілі ще дуже далеко.

Що ж, запасемося витримкою.

Врешті-решт, мені гріх бідкатися. Поки що плавання йде навдивовижу успішно. В команді всі живі і здорові, якщо не рахувати «іспанської хвороби». Кожного дня доводиться готувати склянки з марганцевим розчином для одинадцятьох чоловіків, і кожному я маю сама робити промивання, що сильно збагатило мої уявлення про особливості чоловічого організму. Отець Астольф завжди присутній при цій процедурі, користуючись нагодою, щоб нагадати пастві про наслідки аморальності. Матроси залюбки погоджуються, але, думаю, що до першого порту. Я ж у такі хвилини не стомлююся дякувати долі за те, що вона зробила мене поганулею і позбавила від найбільш ницої сторони людського існування. Якщо я колись і подумувала про заміжжя, дітей і уславлених поетами «plaisirs d'amour»[29], то тепер на полові не обдуриш. Merci beaucoup за такі plaisirs, я вже краще якось доживу свого віку у старих дівах.

Отець Астольф розповідав мені про віспу, холеру і чуму. З цими хворобами боротися неможливо. Все, що залишається — глибше закопувати мерців, спалювати весь їхній одяг разом із простирадлами і молити Бога про милосердя.

24 березня, п’ятниця

Двадцять сьомий день плавання.

Сьогодні було багато цікавого, так що писатиму довго, хоча вже й дуже пізно.

В кают-компанії після обіду відбулася цікава розмова. Як завжди, оповідачем був Логан. Його історії часом бувають порожніми чи соромітними, але завжди цікавими. Сьогодні він був особливо в гуморі.

Д. стояв на вахті, так що слухачів було тільки троє: я, Проноза і Кліщ. Артилерист із синами, категорично відмовившись від перук, вже другий тиждень харчуються в кубрику матросів.

Бесіда почалася з суперечки між мічманом і писарем про найбільшу здобич, яку будь-коли добував корсар. Згадували Френсіса Дрейка, галеони з золотом і пузаті португальські караки, перехоплені на шляху з Ост-Індії з безцінним вантажем прянощів.

Ірландець пахкав люлькою, слухаючи з інтересом. Потім сказав: «Золото, прянощі — все це дурниці, порівняно з кушем, який Джеремі Пратт зірвав у Сан-Дієго».

Всі подивилися на Логана, а він сумно посміхнувся і похитав головою: «Ви про це навіть не чули. А між іншим, це найбільша корсарська експедиція відтоді, як зародилося наше ремесло. Капітан Пратт, спаси, Боже, його грішну душу, був великою людиною. Таких більше нема. Хочете, я розповім вам про Невезучого Корсара?»

Ми, звісно, хотіли.

Ось розказана історія, як я її запам’ятала.

Капітан Джеремі Пратт був англійським приватиром (це те саме, що й корсар), найбільш досвідченим і відважним у всіх іспанських морях. За словами Логана, який тісно знав Пратта, розум і кмітливість цього чоловіка були дивовижними. Він напевне затьмарив би самого Моргана, якби не таке дивовижне невезіння, що переслідувало капітана у всіх його справах. Багато матросів через забобонність навіть відмовлялися служити під його началом. І все ж Пратт мав величезний авторитет серед морського люду — через уміння перемагати всупереч каверзам Фортуни.

Якщо лиха доля зумисне йому не паскудила, Пратт завжди досягав поставленої мети.

Якщо удача надавала йому хоча б мізерний шанс — творив чудеса.

Якщо все оберталося проти нього — не здавався і викручувався, як міг.

У зв’язку з цим Логан висловив одне спостереження, яке здалося мені цікавим. «Є три типи діяльних людей. Найбільш нехитромудрі з них просто скористаються нагодою, якщо вона вже сама котиться їм під ноги. Інші, щаблем вище, весь час нипають по сторонах — чи немає десь якої здобичі, і, ледь побачивши годящу ціль, налітають на неї. Ллє цінніші за все люди особливого ґатунку, які не чекають на талан і не виглядають його, а самі створюють виграшну ситуацію — з пустки, з нічого».

Саме до таких належав Невезучий Корсар.

Історія його негараздів з долею сягає раннього дитинства. Коли йому було дванадцять років, він упав з яблуні і переламав ноги, від чого вони перестали рости. Інший на його місті змирився б з долею каліки, але не таким був Джеремі. Слабкість нижніх кінцівок він відшкодував силою плечей ї рук. Гаррі розповідав, що з вигляду Пратт був схожий на краба: величезний масивний тулуб з лапами-клешнями, на коротких кривих ніжках. Вантами він піднімався зі спритністю мавпи, підтягуючись самими кистями. При абордажі першим перелітав на ворожу палубу, вчепившись у канат зубами. Ну, а бігати серед моря особливо не доводилося та й нікуди, так що довгі ноги капітану були ні до чого. «Про подвиги і знегоди Пратта можна розповідати довію, — вів своє Гаррі, — але я почав про похід на Сан-Дієго, тож не буду відхилятися».

Сан-Дієго — порт на південноамериканському материку, звідки в Іспанію двічі на рік відправляється великий караван Із золотом і сріблом. Руду доправляють у цей перевалочний пункт з копалень Перу і Юкатану, переплавляють на бруски, штампують, вантажать на галеони.

Щойно пішли чутки про те, що Англія ось-ось вступить з Іспанією у війну, як Пратт зібрав на Барбадосі раду з авторитетних приватирів і запропонував зухвалий план: не чекаючи на оголошення війни, зібрати ескадру і взяти курс на Сан-Дієго, звідки саме мав вийти черговий караван. Поки мир, іспанці не робитимуть особливих застережних заходів. А після того як у Європі загуркочуть гармати, хто розбиратиметься, коли завдано першого удару — трохи раніше від офіційного розриву відносин чи трохи пізніше? Знову ж таки, з метрополії до Вест-Індії звістки доходять не швидко.

Деякі капітани відмовилися, не захотівши ризикувати. Якщо війна не почнеться, ті, хто брав участь у нападі, опиняться поза законом. Але все ж утворилася ескадра з чотирьох сильних кораблів.

Пратту, як завжди, не пощастило. Хоча плідна ідея належала йому, адміралом обрали старого Сандерса, який вже відійшов від справ і мирно вирощував цукрову тростину поблизу Порт-Рояля. А все тому що Сандерс, на відміну від Джеремі, вважався щасливцем.

Далі — гірше. Старий Сандерс, якому набридло берегове життя, не тільки охоче погодився, але ще й забажав підняти вимпел на «Скаженому» (так називався корабель Пратта). Джеремі перестав бути хазяїном на власному