Читати книгу - "Код да Вінчі"

Тібінґ широко усміхнувся.

— Моя люба, а саме тут і знадобиться атбаш.

Тібінґ написав з пам’яті весь давньоєврейський алфавіт, алеф-бейт, користуючись латинськими відповідниками, а не гебрейськими літерами.

A B G D H V Z Ch T Y K L M N S O P Tz Q R Sh Th

— Алеф, бейт, гімел, далет, хей, вав, зайн, хет, тет, йуд, каф, ламед, мем, нун, самех, айн, пе, цадік, куф, реш, шин, тав, — Тібінґ драматично підняв одну брову і продовжив свої міркування: — Формально в мові іврит п’ять голосних не позначено літерами. Тож коли ми пишемо слово Бафомет за допомогою гебрейського алфавіту, то ці голосні опускаються і лишається…

— П’ять літер! — вигукнула Софі.

Тібінґ кивнув і знов став писати.

— Отже, ось так пишеться слово «Бафомет» давньоєврейською. Аби було зрозуміло, я записую голосні малими:

B a P V o M e Th

— Також врахуйте й те, — додав він, — що гебрейською пишеться справа наліво, але ми все одно можемо без проблем застосувати атбаш. Далі ми маємо створити нашу власну схему заміни, переписавши весь алфавіт ззаду наперед паралельно із оригінальним алфавітом.

— Є ще простіший спосіб, — сказала Софі, взявши ручку в Тібінґа, — це працює для всіх дзеркальних замін, включаючи атбаш. Маленька хитрість, якої я навчилася в університеті.

Вона записала першу частину алфавіту зліва направо, а потім знизу другу — справа наліво.

— Фахівці зі зламу шифрів називають це згином. Це вполовину не так складно і вдвічі зрозуміліше.

A

B

G

D

H

V

Z

Ch

T

Y

K

Th

Sh

R

Q

Tz

P

O

S

N

M

L

Тібінґ глянув на її роботу й задоволено гмикнув.

— Справді дуже зручно.

Ленґдон відчув, як посилюється його нервовий дрож.

— Ми підбираємося все ближче, — прошепотів він.

— Дюйм за дюймом, — сказав Тібінґ, який глянув на Софі й усміхнувся: — Ви готові?

Вона кивнула.

— Гаразд, Бафомет давньоєврейською без голосних пишеться B-P-V-M-Th. Тепер застосовуємо матрицю атбаш для заміни й маємо пароль з п’яти літер.

Він усміхнувся.

— І шифр атбаш дає нам… — він різко завмер. — Господи! — він сполотнів.

— Щось не так? — спитала Софі?

— Як це… досконало… — прошепотів Тібінґ, — винятково досконало…

Він знову став писати на папірці.

— Ваші оплески! Ось пароль! — він показав їм те, що в нього вийшло.

Sh-P-Y-A

— Що це? — нахмурилась Софі.

Голос Тібінґа, здавалося, тремтів від благоговіння.

— А це, мої друзі, і є вона, мудрість старовинна.

Ленґдон перечитав ще раз. Сувій звільняє мудрість старовинна. Ось вона! Мудрість старовинна!

Тібінґ сміявся.

— Усе так і виходить!

Софі глянула на слово, а потім на літери шифру, які треба було виставляти.

— Зачекайте, — заперечила вона, — це не може бути пароль. На криптексі нема літери Sh. Там лише традиційний латинський алфавіт.

— Прочитайте слово, — наполіг Ленґдон, — і зважайте на дві речі. У гебрейській символ для звука «ш» може вимовлятися і як «с», залежно від позиції в слові. А літера «п» може вимовлятися як «ф».

— SVFYA? — спантеличено спитала вона.

— Саме так! — відповів Тібінґ, — літера вав часто позначає голосний звук «о»!

Софі знову глянула на літери, намагаючись збагнути, як звучить слово.

— Со-фі-я…

Вона чула звук власного голосу і не могла повірити тому, що сама й вимовила.

— Софія? Це читається «Софія»?

Ленґдон став енергійно кивати.

— Так! Софія у перекладі з грецької означає «мудрість». Значення вашого імені, Софі, буквально означає «слово мудрості». Це і є ота мудрість старовинна.

Софі враз відчула, як вона сумує за дідусем. «Він зашифрував наріжний камінь Пріорату Сіону моїм іменем». До горла їй підкотив клубок. Усе це було так добре продумано. Але тут вона зрозуміла, що проблема все ще існує.

— Зачекайте! Адже у слові Sophia шість літер!

Тібінґ не переставав усміхатися.

— Ще раз прочитайте вірш. Ваш дід пише: мудрість старовинна.

— То й що?

— Давньогрецькою, тобто старовинною мовою, мудрість відтворюється саме як S-O-F-I-A.

Розділ 60

Сувій звільняє мудрість старовинна.

Софі відчувала неймовірне схвилювання, коли обережно, як немовля, взяла криптекс і почала виставляти літери S…O…F…

— Обережно, — застерігав її Тібінґ, — будьте дуже обережні.

…I…A.

Софі виставила потрібне слово.

— А тепер, — прошепотіла вона, — я збираюся роз’єднати стулки.

— Пам’ятайте про оцет, — збуджено й перелякано шепотів Ленґдон, — будьте обережні.

«Обережно тягни стулки», — казала вона сама собі.

Тібінґ і Ленґдон не відводили очей, коли вона взялася долонями за кінці циліндра, ще раз перевірила, що літери виставлені правильно, а потім легенько потягла. Нічого не сталося. Софі доклала більше сили. Раптом циліндр розсунувся, як телескоп. Ленґдон і Тібінґ мало не підскочили. Серце Софі несамовито калатало, коли вона зазирнула в отвір, який утворився в циліндрі.

Усередині було щось, загорнуте в папір. Це щось було циліндричної форми, певне, ємність з оцтом, зміркувала вона. Дивно, подумала вона, згорток навколо оцту був не очікуваним тонким папірусом, а радше тонким пергаментом. Дивно, подумала вона. Оцет не роз’їдає пергамент. Вона знову зазирнула в отвір і зрозуміла, що предмет усередині не був ємністю з оцтом. То було щось інше.

— Що там? — спитав Тібінґ. — Витягніть той сувій.

Софі нахмурилась і витягла згорнутий пергамент і предмет, який у нього було загорнуто.

— Це не папірус, — сказав Тібінґ, — це щось відчутно важче.

— Так, це обгортка. Для ось цього, — Софі розгорнула сувій і витягла предмет, який поклала на стіл.

Ленґдон дивився, вражений. «Соньєр нелегко передає нам свої таємниці».

Перед ними лежав другий криптекс. Менший. З чорного оніксу. Він був усередині першого. Цей пóтяг Соньєра до дуалізму. Два криптекси. Усе в парі. Double entendres. Чоловік — жінка. Чорне всередині білого. Біле народжує чорне.

Кожен чоловік походить від жінки.

Біле — жінка.

Чорне — чоловік.

Ленґдон простяг руку і взяв менший криптекс. Він був точнісінько такий самий, як і перший, хіба що двічі менший і чорний. Почув знайоме булькання. Очевидно, ємність з оцтом, наявність якого вони чули раніше, знаходиться в меншому криптексі.

— Ну, Роберте, — сказав Тібінґ, простягаючи йому сторінку пергаменту, — радий повідомити вам, що принаймні ми на правильному шляху.

Ленґдон розглянув товстий аркуш пергаменту. Там був ще один чотиривірш, написаний химерним почерком. Досить було прочитати перший рядок, щоб збагнути, що намір Тібінґа прибути до Британії таки був вартий того.

Той лицар в Лондоні лежить, що папа хоронив.

Цей вірш ясно давав зрозуміти, що пароль, щоб відкрити другий криптекс, треба шукати на могилі лицаря десь у цьому місті.

Схвильований Ленґдон обернувся до Тібінґа.

— Як ви гадаєте, про якого лицаря йдеться в цьому вірші?

Тібінґ усміхнувся.

— Не знаю. Але я знаю, де шукати його склеп.

Саме в цей момент