Читати книгу - "Мовчання ягнят"

попросиш, хоча перспектива досить заманлива. Йому відомі певні місця, певні кола, де його зусилля сприймуть із великим захопленням (існують яхти, де він зможе покрасуватись), але доведеться зачекати. Йому потрібні речі, якими він зможе користуватися на самоті. Розташувати розріз по центру було б святотатством, таку можливість він виключає одразу.

В інфрачервоному світлі містер Ґамб не може розрізнити колір її шкіри, але схоже, що Кетрін схудла. Він припускає, що вона могла сидіти на дієті, коли він її викрав.

На власному досвіді він навчився, що перед тим як знімати шкіру, треба перечекати від чотирьох днів до тижня. Від раптової втрати ваги шкіра обвисає, і її легше здирати. До того ж голодування забирає в них сили, ними легше керувати. Такі сумирні. Деякі приречено входять у ступор. Але водночас необхідно забезпечувати мінімальний раціон, аби упередити відчай і деструктивні нервові зриви, під час яких вони можуть попсувати шкіру.

Воно дійсно скинуло вагу. Воно таке особливе, таке важливе для справи, якою він займається, і він не може більше чекати, та й не треба. Можна цим зайнятися завтра після обіду або завтра ввечері. Найпізніше – наступного дня. Скоро.

Розділ 34

Кларіс Старлінг упізнала знак Стоунгінджевих Вілл із телевізійних новин. Житловий комплекс у східному Мемфісі, суміш квартирних будинків і садиб, що розташувалися великою літерою U навколо автостоянки.

Старлінг припаркувала орендований «шевроле селебриті» посеред великого майданчика. Тут мешкали заможні «сині комірці» та керівники нижчої ланки – про це її повідомили «транс-ами» й «камаро IROC-Z»[147]. Будиночки на колесах і катери на гідролижах, покриті фарбою з блискітками, стояли на своїх паркувальних місцях.

Слова «Стоунгінджеві Вілли» дошкуляли Старлінг щоразу, як траплялися їй на очі. Певно, ті квартири заставлені білими плетеними меблями й персиковими килимами з довгою ворсою. Світлини під склом на кавових столиках. Куховарські книжки «Обід на двох» і «Фондю в меню». Єдиним помешканням Старлінг була кімнатка в гуртожитку Академії ФБР, тому до таких речей вона ставилася вкрай негативно.

Їй треба було пізнати більше про Кетрін Бейкер Мартін, і Старлінг видалося дивним, що дочка сенаторки обрала житло саме в цьому місці. Вона прочитала короткий біографічний матеріал, який зібрали у ФБР, і в ньому Кетрін Мартін поставала як «здібна, проте лінива». Вона провалилась у Фармінгтоні, потім – два невдалі роки в Міддлбері[148]. Тепер вона була студенткою Університету Південного Заходу та вчителькою-практиканткою.

Старлінг легко уявила її в ролі еґоцентричної багатенької дівчинки зі школи-пансіону, однієї з тих, які ніколи нікого не слухають. Старлінг розуміла, що їй варто з цим бути пильною, бо вона має власні упередження й неприязні. Вона провела достатньо часу в школах-пансіонах, жила на саму стипендію, її оцінки були значно кращі за її одяг. Вона бачила багато дітей із заможних нещасливих родин, які надто довго прожили в таких пансіонах. Деяких вона навіть зневажала, але з часом дізналася, що зневага може слугувати засобом для уникнення болю, хоча її часто плутають із обмеженістю та байдужістю.

Краще думати про Кетрін як про дівчинку на човні з батьком, якою вона була на домашньому відео, що його транслювали в новинах разом із проханням сенаторки Мартін. Старлінг замислилася, чи намагалася Кетрін догодити батькові, коли була маленька. Замислилася, чим займалася Кетрін, коли до неї прийшли й повідомили, що батько помер від серцевого нападу в сорок два роки. Старлінг була впевнена, що Кетрін бракувало його. Брак батька – спільна рана, яка дозволила Старлінг зблизитися з цією молодою жінкою.

Старлінг відчувала, що їй необхідно любити Кетрін Мартін, бо це допомагало їй рухатися вперед.

Старлінг зрозуміла, де розташована квартира Кетрін, бо перед тим будинком стояли два автомобілі дорожньо-патрульної служби Теннессі. На ділянці паркінгу, найближчій до квартири, виднілися плями від білого порошку. Певно, Бюро розслідувань штату Теннессі відтирало мастильні плями інертним порошком із пемзи чи подібного матеріалу. Кроуфорд казав, що БРТ молодці.

Старлінг підійшла до автопричепів і човнів, що стояли на спеціальній ділянці перед квартирою. Саме тут її впіймав Баффало Білл. Досить близько до вхідних дверей, бо вона їх не зачинила, коли вийшла. Щось виманило її надвір. Очевидно, що та ситуація видавалася геть безпечною.

Старлінг знала, що поліція Мемфіса ґрунтовно опитала всіх сусідів і ніхто нічого не бачив, тож, може, це трапилося між отими високими автофургонами. Вірогідно, він стежив за Кетрін саме звідти. Сидів у якійсь машині, певно, так. І Баффало Білл знав, що Кетрін мешкає тут. Мабуть, він десь її запримітив і слідкував за нею, вичікуючи нагоди. Дівчата з розмірами Кетрін трапляються нечасто. Він не міг просто тинятися по наздогад вибраних місцях, доки не стрінеться жінка підхожого розміру. Так можна цілими днями тинятися й нікого не побачити.

Усі жертви були великі. Усі вони. Деякі – товсті, але всі – великі. «Бо він вишукує підхожий розмір». Старлінг здригнулася, коли згадала слова доктора Лектера. Доктор Лектер, новоспечений мешканець Мемфіса.

Старлінг глибоко вдихнула, напнула щоки й повільно видихнула повітря. Подивимося, що нам удасться дізнатися про Кетрін Мартін.

Двері до квартири Кетрін Мартін відчинив гвардієць штату Теннессі в рейнджерському капелюсі. Коли Старлінг показала йому посвідчення, він пропустив її всередину.

– Офіцере, мені треба оглянути приміщення.

«Приміщення» здалося вдалим словом, яке слід уживати з чоловіком, що не знімає в оселі капелюха. Гвардієць кивнув:

– Якщо задзвонить телефон, то не відповідайте. Я сам візьму слухавку.

Двері на кухню були прочинені, і Старлінг помітила на столі звукозаписувальний пристрій, приєднаний до телефону. Поряд стояли ще два телефонні апарати. На одному не було диска – пряма лінія до відділу безпеки «Південний дзвін», який відстежував дзвінки на Середньому Півдні.

– Я можу вам чимось допомогти? – спитав молодий офіцер.

– Поліція тут уже закінчила?

– Квартиру звільнили для родини. Я просто сиджу на телефоні. Можете торкатися речей, якщо ви це маєте на увазі.

– Добре, тоді я роздивлюся тут усе.

– О’кей.

Молодий поліцейський підібрав газету, яку був запхав під диван, і знову сів читати.

Старлінг хотіла зосередитись. Вона залюбки побула б у квартирі на самоті, але розуміла, як їй пощастило, що будинок не набитий копами вщерть.

Вона розпочала з кухні. Серйозним куховарством там не займалися. Кетрін прийшла по попкорн, як повідомив поліції її хлопець. Старлінг відчинила морозильник. Дві пачки попкорну для мікрохвильової печі. З цього місця паркінг видно не було.

– Ви звідки?

Спершу Старлінг не звернула увагу на запитання.

– Ви звідки?

Гвардієць сидів на дивані й дивився на неї поверх газети.