Читати книгу - "Ініціація"

Та тієї неділі Сас причепився до Перегуди не сам на сам, як те бувало раніше, а публічно: під час великого людського збіговиська, на яке щонеділі перетворювався райцентрівський базар. Павло приїхав сюди, аби прикупити цукру і макаронів, зупинився біля купки чоловіків, які курили за яткою з комбікормами. І собі закурив. Вже намірився розпитати, чи правда, що дорогу від райцентру до траси ремонтуватимуть, бо як люди не брешуть, то Перегуді треба новий маршрут до столиці вибудовувати, аби свій сир туди без запізнення доправляти. Тільки рота розкрив, а тут Сас. Труситься, сука, зуби цокотять.

— Мужики, не погребуйте. Дайте цигарку людині.

Мужики наче не почули. Навіть оком на Саса не кинули: ніби немає його зовсім. Павло виматюкався подумки, дістав пачку, простягнув Сасу: бери, та не впусти, бо руки так тремтять, що й цигарки не вдержиш. А те пропаще замість «дякую» вишкірилося, загигикало.

— Перегудо! — нявкнуло. — А чого такий добрий? Із Тасею врешті переспав? Чи й досі ні?

І попленталося собі далі. А мужики враз пожвавішали, і колись злободенна тема спалахнула з новою силою.

— Пашко! А чого мовчиш? Скажи, брате, як те у вас із нотаріусихою відбувається? Ти на ній гоцаєш чи вона тебе своїми ста кілограмами на постіль завалює? А може, спочатку порно дивитеся? У Тасі ж — «тарілка»! Чи книжку читаєте, де всі пози в малюнках, а під кожним малюнком інструкція? — забалакали-зареготали. — Перегудо! Ти її трахнув?

— Та нікого Перегуда не трахнув, — зверхньо кинув Сашко Шовкопляс, карасівський ґазда, якому Павло колись майже за безцінь нову свердловину пробурив. — Він уже забув, як це робиться.

— А ти в Галі своєї спитай: забув чи ні! — відказав йому Перегуда.

Скосив Шовкопляса, як тонку травинку, плюнув на землю — і гайда. Ішов базаром, спиною відчував: лежить Сашко Шовкопляс не на сухій землі, в багнюці. Безсилий, обпльований, щелепи од ненависті ходуном. «Таку я дурню утнув! — думав. — Треба буде теє… сказати, що збрехав про Галю. Бо психонув».

Шовкопляс наздогнав Павла за хвилину. Сіпнув за плече: ану, стій!

— Чого тобі?! — похмуро спитав Перегуда. Дивився на Сашка без добра, сам дивувався: чому? Хотів же по-людському збрехати, аби чоловікові легше стало, а язик своє веде.

— Перегудо, падло ти! Так ти на своєму члені мою жінку крутив?

— Наші члени, Шовкоплясе, ще ті мандрівники, сам знаєш. І на думку не спаде, до кого заведуть, якщо жінка не проти. А от чи твоя жінка не проти з чужим мужиком помандрувати, ти в неї дізнавайся, бо мені, якщо чесно, до твоєї Галі діла нема. І тобі, Саню, хай не буде діла до того, що в нас із Тасею: спимо ми разом чи тільки одне на одне дивимося. А то, бач, який крутий перець тут у нас об’явився: усе він знає, хто що може, а хто давно забув! Може, мені, Шовкоплясе, тебе на своєму члені покрутити, щоби ти впевнився в тому, що я можу, і варнякати припинив? — розійшовся. Плювався словами, як голками гострими.

Тирада подіяла. Шовкопляс якусь мить недовірливо дивився на Перегуду. Хитнув головою: от йо…

— Чуєш, Пашко! Зараз же кажи: було в тебе щось із Галею?

— Всралася мені твоя Галя!

— Та прямо кажи!

— Кажу ж: всралася!

— Не було?

— Не було! — видушив. Шовкоплясові руку простягнув. — Забули? Чи й надалі збираєшся моєму членові оцінки виставляти?

— Забули, — відповів Сашко, і Перегуда не розчув ані краплі загрози в його хрипкуватому розбурханому голосі.

Днів зо три все згадував ту розмову, навіть намірився потайки від Шовкопляса сходити до Галі в Карасівку і попередити, щоби брехала чоловікові безбожно, якщо хоче сім’ю зберегти, та потім подумав, що, може, Галя не тільки з ним балувалася, бо надто вже легко і безсоромно заманювала до свого тіла. І не пішов до Галі. А за тиждень і зовсім забув думати про Шовкоплясів, бо прийшов Валєрчик і приголомшив:

— У військкоматі сказали, що за три дні в «учебку» відправлять. О сьомій ранку маю бути на пункті збору.

— Уже? — прошепотів Перегуда, та голосу свого не розчув. І серця не розчув, ніби ніколи в житті і не було в Перегуди серця.

5

Серце притишило биття до мінімуму, аби не заважати Павлові сконцентруватися на зборах Валєрчика до війська. Навіть про Тасю не нагадувало, і хоч три дні до синового від’їзду пролетіли швидше кулі, Перегуда ловив себе на думці, що всі три дні — безпорадний, розгублений — борсається у величезному чорному болоті: куди не кинеться — ніде нема спасіння, і все — не те, не те! Удумав було однострій і берці Валєрчикові купити, та син запротестував: зайве! Став торбу з харчами складати, і від неї Валєрчик відмовився. І тоді Перегуда зробив те, що з його заощадливістю виглядало верхом дурості: поклав на рахунок синового мобільного тисячу гривень, хоча зазвичай завжди вимагав від Валєрчика, аби той спочатку використав усі гроші на рахунку, і тільки потім поповнював його.

— Бо тільки йолопи наперед гроші дають, — переконував сина. — А раптом завтра ти мобільний загубиш чи якась підлота поцупить? І що? Хай ще й грошей йому на вкраденому мобільному буде?

А тут на тобі — тисяча.

— Дзвонитимеш мені щодня, — пояснив синові.

Валєрчик інакше вирішив.

— Нащо гроші на вітер викидати? — сказав. — Давай так. Як я не дзвоню — значить, усе в нормі. Телефонуватиму, якщо виникнуть проблеми.

— Ну, хоч так! — погодився батько.

І третього дня увечері, коли синові друзі зібралися в Перегудиній хаті Валєрчика на службу відправляти, гірко напився до важкого похмурого жаху, коли зникають геть усі відповіді, лишаючи тільки настирливі запитання.

— Хто оце все так влаштував, що люди по всій землі від початку і донині вбивають і вбивають одне одного? У війнах убивають, без воєн щодня, — варнякав, наче каміння кидав. — Якщо так заведено, тоді нащо нам мізки дали? Ми ж навчилися теє… у космос літати, дітей із пробірок вирощувати. Ми ж уже всі теє… грамотні. Читати вміємо. І де написано, що ми можемо вбивати?

— Так: око за око, — озвався котрийсь із Валєрчикових друзів.

— І кому легше, коли світ одноокі заполонять? З одним оком світ здаватиметься викривленим. А нащо? Хіба ми звірі?

— А хто ж ми? Частина тваринного світу. Це ж біологія, — сказала дівчина Оля з Карасівки, яка сиділа у школі за одною партою з Валєрчиком, навчалася лише на відмінно, геть на всьому зналася, але те корисне сусідство не допомогло Валєрчикові отримати атестат про середню освіту