Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Мріють образи прозорі,

Мов в ліхтарні чарівній.

Розступіться! Страшно!

Х л о п е ц ь - в і з н и к

                             Стій!

Стійте, коні полум'яні,

Ви ж завжди вузді слухняні, —

Враз замріть, коли спиняю,

Вітром мчіть, коли торкаю —

Тут же треба нам спиниться:

Вколо нас товпа тісниться;

Всі дивують-подивляють…

Ну ж, герольде, всі чекають!

Перш ніж зникнем в млі прозорій,

Розкажи народу, хто ми;

Ти вже звик до алегорій, —

Певно, й ми тобі відомі.

Г е р о л ь д

Не зумію вас назвати;

Може, скажеш змалювати?

Х л о п е ц ь - в і з н и к

Ну, малюй!

Г е р о л ь д

                Ти ось який:

Свіжий, гарний, молодий,

Ти ще зовсім хлоп'я, але байдуже —

Жінкам уже подобаєшся дуже

І виростеш — я не скажу: розпусник,

А неабиякий спокусник.

Х л о п е ц ь - в і з н и к

Це добре! Далі промовляй

І загадку веселу розгадай.

Г е р о л ь д

Блискучий зір і кучері чорняві,

В них самоцвіти аж горять!

А з пліч спадають аж до п'ят

Одіння пишні та яскраві,

Червцем і злотом миготять!

Тендітний — дівчина, та й годі!

А сам — хоч зараз до дівчат;

Вже можеш з ними при нагоді

Кохання азбуку вивчать.

Х л о п е ц ь - в і з н и к

А хто ж це гордий, ясношатий

На троні в повозі пиша?

Г е р о л ь д

То ніби цар якийсь багатий;

Все є, чого бажа душа!

Та він ласкавий, щедровитий

І знай глядить: кому б ще дать?

Йому миліш дари дарити,

Аніж багатствами владать.

Х л о п е ц ь - в і з н и к

Так малювати не пристало, —

Ти нам сказав занадто мало.

Г е р о л ь д

Бо ж трудно змалювати це

Шляхетно-сяюче лице,

Рум'яні щоки, губи повні,

Тюрбан, оздоби в нім коштовні,

Зі злота витканий хітон!

Я впізнаю царську поставу —

Спокійну, гідну й величаву.

Х л о п е ц ь - в і з н и к

Це — бог багатства, це Плутон[143]!

Із ним давно бажав зустрітись

Ваш володар, тож веселітесь!

Г е р о л ь д

Скажи ж тепер про себе, хто ти й що ти?

Х л о п е ц ь - в і з н и к

Хто я? Поет. Поезії щедроти

Я розсипаю тут і там —

І багатію з того сам.

Багатством я Плутону рівен;

Чого не має при дворі він,

Те я даю; завжди поет

 Живить і скрашує бенкет.

Г е р о л ь д

Та на словах ти молодець,

А докажи, що ти митець!

Х л о п е ц ь - в і з н и к

Ось гляньте: пальцями лиш лясну,

І все кругом засяє ясно.

Ось перлів сиплеться разок,

(хрускоче пальцями)

Ось нате перснів, сережок,

Зап'ястя з золота ловіте,

Хапайте срібло, самоцвіти,

Та й вогники пускаю вам,

Чи займуться — не знаю й сам.

Г е р о л ь д

I люди ринули юрбою,

Нема дарителю одбою!

Клейноди сипле, як вві сні,

І все хапають навісні…

Та схаменіться ж, добрі люди,

Хіба не бачите облуди?

Та це ж примарні все дари,

Хоч їх бери, хоч не бери.

Той думає, що скарб піймає,

Аж гульк — метелика тримає;

А той схопив намист разки —

Із них вродилися жуки;

Бідаха з серця кинув їх,

Вони ж гудуть кругом на сміх…

Наобіцяв ти злота тиск,

А дав не злото, тільки блиск!

Х л о п е ц ь - в і з н и к

Хоч маски ти толкуєш якнайліпше,

А не спромігсь у річ заглянуть глибше,

Бо не герольдові збагнуть

Позверхніх явищ дійсну суть.

Та не люблю я ворожнечі;

Володарю! Тепер до тебе речі.

(Звертаючись до Плутона).

Чи не довірив ти мені

Ці коні — вихри вогняні?

Чи ж не керую завше ними

Я за вказівками твоїми?

Чи ж мій шалено-бистрий літ

Не дав тобі пальмових віт?

Чи ж я не став ув обороні

Твоєї слави до борні?

Чи ж не завдячуєш мені

Ті лаври, що твої вінчають скроні?

П л у т о н

Ти свідчення від мене хочеш? Слухай,

Що я скажу: ти дух від мого духа;

Мені до послуг ти стоїш,

Хоч сам од мене багатіш;

Отой вінок, що я від тебе маю,

Я над усі корони поважаю,

І мовлю я перед усіми:

Поете, ти єси мій син любимий.

Х л о п е ц ь - в і з н и к

(до натовпу)

Свої найкращії дари

Розсипав рясно я згори;

То тут, то там на голові

Іскрини жевріють живі;

Літають вогники блудні,

Де затримаються, де й ні;

Лиш де-не-де ярке, ясне

На хвилю сяйво спалахне;

Та найчастіше та краса

Ще не помічена згаса.

Г о м і н   ж і н о к

А хто сидить там у задку?

Ви бачили мару таку?

Худий-худющий, мов сто днів

Нічого він не пив, не їв;

Коли поганця і вщипнуть,

Не заболить йому, мабуть.

Х у д и й