Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

М е г е р а

Це ще пусте! До мене, шлюб узявши,

Потрапите; мені ж завсíди вдасться

Химерами струїти світле щастя;

Мінливий час, мінливі люди завше.

Хто осягнув, до чого поривався,

Наситившись, деінде мислі зносить;

Він іншого, незвіданого просить,

Від сонця б на морозі він сховався.

Всьому цьому я вмію дати раду,

І в слушний час, гукнувши Асмодея,

Ходжу із ним незримо між людей я,

Скрізь сіючи незгоду, зваду й зраду.

Т і с і ф о н а

Не язик, а ніж і трута

Хай зрадливця покарає;

Хто одразу двох кохає,

У того душа зіпсута.

За солодкі ті хвилини

Гірко, гірко ти заплатиш!

А благання марно тратиш —

Не спокутуєш провини.

Час надію вже покинуть!

Скарга рветься аж до хмари,

І луна волає: К а р и!

Той, хто зрадив, має згинуть.

Г е р о л ь д

Тепер набік, будь ласка, гості гожі,

Бо інші йдуть, на вас зовсім не схожі.

Ось сунеться гора якась жива,

Пишнота килимів їй боки покрива;

Із хоботом, а ікла — страх дивиться!

Я вам скажу, у чому таємниця.

Вгорі — дві жінки; сидячи, одна

Скеровує спокійно крок слона;

Друга стоїть у величі могучій,

Від неї блиск навколо б'є сліпучий.

А збоку йдуть дві постаті хибкі,

Обидві скуті; тільки ж подивіться:

Одна сумна, а друга веселиться.

Почуєм, хто вони такі.

Б о я з н ь

Смолоскипи, лампи, свічі

Палахкочуть в штовхітні;

В кожнім схованім обличчі

Ворог бачиться мені.

Геть од мене, щирозуби!

Сміх ваш зрадний, певна річ;

Для моєї, знаю, згуби

Ви зібралися в цю ніч.

Друг колишній з мислю злою

Підкрадався, щоб убить;

Та лице й під машкарою

Я впізнала — щез він вмить.

Утекла б я світ за очі,

Та закута, в ланцюгах,

І чигає скрізь із ночі

Тьма і згуба, смерть і жах.

Н а д і я

Добрий вечір, сестри милі!

Хоч обличчя ви й закрили,

Невпізнанні поробились —

А мені ви полюбились.

А як кожна з вас погляне

Не крізь ночі світло тьмяне,

А без маски, завтра зранку —

Ми подружим до останку.

В чистім полі на роздоллі

Погуляєм ми по волі,

Будем разом проживати,

Працювати й спочивати;

Все нам легко поведеться,

Бідувати не прийдеться;

Скрізь вітатимуть нас люди,

Наче рідні ті брати:

Щастя буде нам усюди,

Щастя мусимо знайти!

М у д р і с т ь

Гляньте, Боязнь і Надію

Я скувала ланцюгами:

Берегти людей умію

Перед тими ворогами.

На тварину-великана

Навантажила я вежу,

І ступа вона, слухняна,

Бо за кожним кроком стежу.

А на ній — ясна богиня,

Розпроставши дужі крила,

Сяйвом дивного проміння

Все навколо освітила.

Всюди їй пряма дорога,

Не зійти на манівець;

Їй наймення — Перемога,

Боротьбі й труду вінець!

З о ї л о - Т е р с і т[142]

Ух! Ух! Стривай, триклятий рід,

Я всіх вас вилаю як слід!

Але найперше я кусну

Ту Перемогу навісну.

Летить вона, дзвенить крилом,

Дивіться, мов: орел орлом!

Куди її не понесе,

До ніг їй падає усе,

Богиню славлячи; мені ж

Усяка слава — в серце ніж.

Тоді б од серця одлягло,

Коли б на світі скрізь було

Лихе — добром, добро — лихим,

Криве — прямим, пряме — кривим.

Г е р о л ь д

Як стукну я жезлом святим,

Личино зла, погана бридь, —

Ти в мене знітишся умить!

Ось карлик здвоєний як стій

В клубок звивається гидкий;

Клубок яйцем стає; а ось

Яйце набрякло, роздулось,

Надвоє тріснуло; й які

Із нього вийшли близнюки!

Он до дверей плазує вуж,

Кажан в вікно летить чимдуж, —

Спішать з'єднатись десь ізнов;

Та я б туди й не підійшов.

Г о м і н   у   ю р б і

Бач! Уже пішли в танець!..

Ні! Ходімо, хай їм грець…

Чи не чуєш, що навкруг

Розгулявсь нечистий дух?

Понад вухом щось дзижчить…

Під ногами щось сичить…

Мов нічого і нема…

Тільки ляк усіх пройма…

Вже тепер не до гульні…

От тварюки навісні!

Г е р о л ь д

Здавна вже на різних святах

Я стою в дверях на чатах,

Не було ж такого зроду,

Щоб пустив я вам на шкоду

Злого духа до покоїв,

Щоб він лиха вам накоїв.

Та боюсь, щоб через вікна

Сила вража не проникла,

Бо тоді вже від страхіття

Вас не зможу вборонить я.

Вже нам карлик взнаки дався,

Та не в ньому лиш біда вся!

Онде диво! Подивіться!

Я хотів би, як годиться,

Все народу з'ясувати,

Та не можу ради дати,

Бо й самому не до тями;

Розберімо ж разом з вами.

То четвіркою баскою

Повіз мчиться між юрбою

Рівно, плавно і без тиску;

Тільки скільки ж того блиску!

Іскри сиплються в просторі,

Різнобарвні