Читати книгу - "Мазепа"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
[108] Мистецтво довге, життя коротке (латин.)
[109] Найповільнішим кроком (латин.)
[110] Віват королю Карлу! (латин.)
[111] Будьмо! (латин.)
[112] Більша сила (латин.)
[113] Неможливо (фр.)
[114] Бог з нами! (нім.)
[115] Нема за що, гер Люксембург (нім.)
[116] Порочне коло (латин.)
[117] По-перше (латин.)
[118] Не Геракл проти багатьох! (латин.)
[119] Нема за що, дрібничка (нім.)
[120] Шведи числили.
[121] Гірчичне зернятко (фр.)
[122] Дрібниці (фр.)
[123] Дрібниці.
[124] Той, хто мовчить, здається, що погоджується (латин.)
--— КІНЕЦЬ ---
Текст звірено з виданням: Богдан Лепкий. Полтава. Історична повість. — Львів, 1929. ISBN 5-308-01409-4
Оригінальний текст взято з резервної копії е-бібліотеки:
http://web.archive.org/*hh_/books.ms.km.ua
У *.txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво"
www.chtyvo.org.ua
Богдан Лепкий
З-ПІД ПОЛТАВИ ДО БЕНДЕР
Оцифровано за виданням:
Богдан Лепкий. З-під Полтави до Бендер. Крутіж / Богдан Лепкий. - Львів: Червона калина, 1991. - 336 с. ББК 84Ук1 -4 Л48
Редактор Микола Ільницький Ілюстрації Івана Пеника
Спонсор видання Жидачівський целюлозно-картонний завод ISBN 5-707-0697-X-3
Сканування й обробка: http://ferike.liveiournal.com/
Богдан Лепкий
Всі права на твір належать правовласникам. Дана версія призначена для ознайомлення. Читач зобов'язаний видалити файл після прочитання.
Смеркалося.
На світі був день, але Чуйкевичеві тьмарилося в очах. Насилу розплющував їх.
І тоді поза валами ранених і трупів, десь далеко на виднокрузі, бачив сонце червоне, як велетенська рана. Хтось небо простромив мечем, з нього лилася кров.
Багато її, всі поля червоні, ввесь світ.
Стулив повіки: «Не дивитися, не бачити...»
Та біль не дає...
Пробував ворухнутися.
Сто свічок спалахнуло в очах. Чорно. Спати хочеться. Спати, щоб болю не чути. І болю і жаги, бо жага пекучіша ще від болю, язик до піднебіння прилип, у грудях вогнем палить. Але що це з ним? Де він? Ага, під Полтавою... А там річка Ворскло...
Ах, коли б із-під тих трупів добутись, може й до Ворскла доволікся б. З якою насолодою зачерпнув би долонями води. І пив би, пив...
Хотів рушити ногою. Та годі. Вона лежала на чиїйсь спині, привалена, як колодою, іншим трупом...
Ті вже не чують болю... Щасливі. І цей направо і той наліво і всі вони, що лежать кругом валами.
Ще так недавно гуло тут, клекотіло людське море. Тепер його хвилі немов скам'яніли. Тільки десь ворухнеться ще; зойкне, застогне, крикне, пручається. Один через одного перевалюється, як у кошелику раки.
А на полях валують дими. Ніби марево якесь із кадильницею ходить; над трупами кадить, похорони справляє. Невже ж і його загребуть? Зжахнувся. З'ява ця, немов опир з несамовитими очима, виринула перед ним. Чуйкевич задивився в ті очі, чуючи, як вони ростуть, більшають, а він маліє: щораз маліє, аж до порошинки...
Збудив його біль у костях. Свердлило, до серця добиралось. Треба щось діяти, так годі довше. Прийдуть, подумають - вмерлець і жбурнуть разом із іншими в яму. Розпачливо бігав по закамарках мізку, збираючи шматочки свідомости. Розсипалася, як порохно. Кликав на поміч силу волі й неначе тінь її побачив. Чіплявся, до себе горнув.
Як це все сталось?.. Силкувався нав'язати нитку:
Так... був тоді гарячий день. Два різні буруни насунули на себе. Вдарили гарматні громи... почався бій... До гетьмана від короля він гнався кінно зі штафетою. І здавалося, що все гаразд, наші перемагають. Та нараз зчинилася у шведів метушня.
«Король убитий. Король не живе, о горе нам, шведи!»
Але що далі, не тямить. Думка рветься.
Чого ж це ті люди так стогнуть, харчать і караскаються? Чому не відженуть мух, що пообсідали купами роти й очі, це ж гидке, нестерпне, що думати не дає, тоді як він із усією натугою гадки пов'язує.
Так... Короля принесли до обозу. Він блідий, без пам'яти, нога в нього, як колода, посиніла. Шведи безрадні, потратили голови. Ніхто не відає, що й куди. Тільки Левенгавпт, як у лихорадці, трясучи руками, старається переконати генералів, що треба залишити всі вантажі, коні від возів роздати пішим та щодуху відв'язатися від ворога, як це він зробив під Лісною. І старшини тієї гадки, тільки вони хотіли б відступати з усім добром.
Але хто видасть наказ, як король безпритомний, немов мерлець на марах, а шведські генерали не в злагоді з собою?
Положення жахливе, земля горить під ногами.
Несподівано з'являється Понятовський:
«Короля на повозку! Ще, на сором, москалям попаде в руки...»
І не докінчив, бо очі всіх звернулися на куряву, що неслась від середини боєвища...
На лівому крилі кипів ще бій. Там запорожці, поляки й рештки шведів відбивали ворога - гупали безустанку гармати, клекотіла мушкетна пальба. Та праве крило пішло врозтіч. І в центрі - пустка. В цій саме прірві, немов повітряна труба, кітлувала в бік обозу курява, неслися дикі верески й скажене виття.
Генерал Левенгавпт, піднявши далековид до очей, довго вдивлявся, але і не міг визнатись, що це за мара. Аж дідуган, запорожець, що порядкував возами, прислонивши дашком долоні очі, зразу відгадав: «Калмуки, псявіри! До бою вони не теє, але в обозі накоїти лиха вміють: до нас закрадаються!..»
Вмить обозники кинулись до возів, старшини повсідали на коней та, на щастя, калмуки завернули. А за хвилинку від лівого крила, де йшла ще битва, причвалував гурт кінних - поляки, козаки та ще декілька шведів.
Вкриті курявою, запечені сонцем, чортівськи блискали очима. Були між ними й поранені, один швед зісунувся по шиї верхівця на землю. Його підхопили на руки, але він тільки зітхнув у смертних судорогах і сконав.
«Це зі свити Піпера швед, - пояснив Понятовському якийсь поляк старшина, - Піпера наскочили калмуки і він, як наполоханий заєць, ввігнався просто москалям у руки».
«Буває й у шведів, - відповів Понятовський, - тому нам тепер, панове, самим треба подбати про себе: чого дочекаємось з заложеними руками? Пропадем ні за цапову душу! Давайте короля на повозку й до гетьмана... Він же ж господар цієї землі, найкраще порадить ... »
Гетьман, хоч нездужав, не тратив надії. Пригода з Піпером теж не здивувала його. Знав шведів: добрі з них вояки, коли йдуть уперед, та при невдачі, як ще не стане верховода, розбігаються, немов вівці без барана.
«Чуйкевич! Сотник Чуйкевич!..» - і Чуйкевич
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мазепа», після закриття браузера.