read-books.club » Фентезі » Птахи та інші оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Птахи та інші оповідання"

148
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Птахи та інші оповідання" автора Дафна дю Мор'є. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 49 50 51 ... 70
Перейти на сторінку:
щоб він придивився.

Сьогодні вона була одягнена в чесучу[36] кольору шартрез[37], а волосся не обв’язала стрічкою, наче маленька дівчинка, як учора, а розділила посередині й зачесала назад, відкриваючи вуха із золотими кліпсами.

Він стояв у вхідних дверях, не рухаючись. Засоромлені дівчатка зиркали на високий черевик, але нічого не казали. Мати попередила їх, щоб вони про це не згадували.

— Мої малята, — сказала маркіза. — А тепер мусите сказати, яку позу нам прийняти і де стати.

Діти не робили свого звичайного кніксена, як з іншими гостями. Мати сказала, що цього не потрібно. Мсьє Поль був фотограф, із крамниці у містечку.

— Якщо можна, Madame la Marquise, — сказав він, — то одну позу так, як ви зараз стоїте. Вона дуже гарна. Природна, граціозна.

— Так, якщо ви бажаєте. Hèléne, стань спокійно.

— Pardon[38]. Мені потрібно кілька хвилин, щоб встановити камеру.

Його нервозність минулася. Він був зайнятий звичними маніпуляціями свого фаху. Спостерігаючи за тим, як він встановлює штатив, закріплює оксамитове покривало, поправляє камеру, вона помітила, що його руки вправні та умілі, руки не ремісника, крамаря, а митця.

Погляд маркізи впав на черевик. Кульгавість фотографа була не така виражена, як у його сестри, він не ходив тим перехнябленим, стрибучим кроком, що викликав у спостерігача нестримний істеричний сміх. Його кроки були повільні, він тягнув ногу за собою, і маркіза відчула свого роду співчуття до його каліцтва, бо, запевне, деформована нога мусила постійно боліти, а високий черевик, особливо в спеку, стискав і натирав її до живого.

— Вже, Madame la Marquise, — сказав він, і вона винувато відвела очі від черевика та прийняла свою позу, витончено всміхаючись й обіймаючи дітей руками.

— Так, — сказав він, — саме так. Дуже мило.

Мрійливі карі очі торкнулися її. Його голос був низьким і ніжним. На неї зійшло почуття задоволення, так само, як учора в крамниці. Він натиснув кнопку. Щось клацнуло.

— Ще раз, — промовив.

Вона далі зберігала позу та усміхалася. Зрозуміла, що перш ніж натиснути кнопку, він зробив паузу не з професійних причин, бо вона чи діти ворухнулись, — він був зачарований, дивлячись на неї.

— Тепер там, — сказала, і, порушивши позу та розбивши чари, пішла на балкон, наспівуючи.

Через півгодини діти втомилися, занепокоїлися.

Маркіза перепросила.

— Надто гаряче, — сказала вона. — Мусите їх вибачити. Céleste, Hélène, беріть свої забавки та грайтесь в іншому кутку балкона.

Вони, щебечучи, побігли до своєї кімнати. Маркіза повернулася до фотографа. Він вклав у камеру свіжу плівку.

— Знаєте, як воно з дітьми, — сказала. — Кілька хвилин це для них новина, а потім набридає, хочеться чогось іншого. Ви були дуже терплячими, мсьє Поль.

Зірвала троянду з балкона, взяла долонями і притисла до губ.

— Будь ласка, — раптом озвався він, — дозвольте щось попрохати.

— Що? — промовила вона.

— Можна зробити одне чи два фото лише вас, без дітей?

Вона засміялася. Кинула троянду з балкона на нижню терасу.

— Та звичайно, — сказала. — Я до ваших послуг. Однаково нічого іншого не роблю.

Сіла на краю шезлонга, сперлася на подушку, опустила голову на руку.

— Так гарно? — спитала.

Він зник за оксамитовою завісою, а потім, налагодивши камеру, похилився вперед.

— Якщо дозволите, — сказав, — руку трохи вище, отак, а голову трохи вбік.

Взяв її руку і пересунув, як йому подобалося; тоді ґречно, боязко торкнувся підборіддя, піднімаючи його вгору. Вона заплющила очі. Він не відвів своєї руки. Його великий палець майже непомітно прослизнув над довгою лінією її шиї, інші пальці повторювали цей рух. Відчуття було наче їй провели по шкірі легенькою пір’їнкою, пташиним крилом.

— Отак, — сказав він, — тепер бездоганно.

Вона розплющила очі. Він прошкутильгав до камери.

На відміну від дітей, маркіза не втомилася. Вона дозволила мсьє Полю зробити одну фотографію, тоді іншу, ще іншу.

Діти повернулися, коли вона їм наказала, гралися разом у дальньому кінці балкона, а їхній щебет став тлом фотографування, дитячі розмови викликали в обох дорослих усмішку. Між маркізою та фотографом виникла свого роду близькість, атмосфера перестала бути такою напруженою.

Він став сміливішим, упевненішим. Пропонував пози, вона погоджувалася, раз чи двічі приймала їх неправильно, а він казав їй:

— Ні, Madame la Marquise. Не так. Отак.

Тоді підходив до крісла, опускався навколішки, пересував її ногу чи повертав плече, і щоразу, коли він це робив, його дотик ставав упевненішим, сильнішим. Але коли вона змусила його зустрітися очима, він одвів погляд, смиренний і боязкий, начебто соромився того, що робив, а його ніжні очі, відображаючи його природу, суперечили поривам рук. Вона відчувала його внутрішню боротьбу, і це її тішило.

Врешті, після того як він удруге вклав по-своєму її одяг, вона помітила, що він геть білий, а його чоло покрите краплями поту.

— Дуже гаряче, — сказала вона, — можливо, на сьогодні досить?

— Як побажаєте, Madame la Marquise, — відповів він, — справді дуже спекотно. Думаю, що найкраще зараз припинити.

Вона підвелася з крісла, стрімко та легко. Не була ні втомленою, ні занепокоєною. Радше навпаки — бадьорою, повною нової снаги. Коли він піде, вона вибереться до моря і поплаває. Інша річ — фотограф.

Вона бачила, як він обтирає обличчя носовичком, і що, упаковуючи камеру зі штативом та складаючи їх у футляр, він виглядав виснаженим, волочив ногу у високому черевику сильніше, ніж до того.

Вдала, що переглядає знімки, які він зробив з її плівки.

— Убогість, — легковажно сказала вона. — Я, видно, не вмію правильно користуватися камерою. Добре б узяти у вас кілька уроків.

— Ви просто потребуєте трішки практики, Madame la Marquise, — відповів він. — Коли я починав, мав такий самий апарат, як ваш. Навіть тепер, роблячи пейзажні знімки, я блукаю у скелях над морем із маленькою камерою, а ефект так само добрий, як від більшої.

Вона поклала знімки на стіл. Він уже був готовий до відходу. Тримав футляр у руці.

— Ви, мабуть, дуже зайняті в сезон, — промовила вона. — Де ви знаходите час на пейзажі?

— Викроюю, Madame la Marquise, — відповів він. — Власне кажучи, я волію це понад студійні портрети. Фотографування людей лише зрідка дає мені справжнє задоволення. Як, наприклад, сьогодні.

Вона глянула на нього і знову побачила в його очах смиренну відданість. Дивилася на нього, доки він, збентежившись, не опустив очей.

— Вздовж узбережжя дуже гарні краєвиди, — сказав. — Ви мусили це помітити, гуляючи. Переважно після обіду я беру свою маленьку камеру і йду на скелі, на оту велику кручу, що сильно виступає праворуч од купального пляжу.

Показав їй з балкона, вона повела очима за його рукою. Зелений мис через сильну

1 ... 49 50 51 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Птахи та інші оповідання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Птахи та інші оповідання"