Читати книгу - "Професор Вільчур, Тадеуш Доленга-Мостович"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Ось так!.. Так, дорога пані! Ми ще побачимо.
Кольський узяв капелюх і швидко збіг сходами. Поруч не було таксі. Коли він нарешті його знайшов, настільки заспокоївся, що замість того, щоб їхати на Фраскатті, наказав їхати у клініку. Тут його не очікували, а оскільки нікого зі старшого персоналу не було, він спіймав у своєму кабінеті двох медсестер, які попивали каву й заїдали тістечками в компанії якогось незнайомця. Він був такий розгніваний і так бажав помсти, що грубо сказав:
– Яким правом ви сюди зайшли? Хто ви такий? І що це за пиятика в моєму кабінеті?
Засоромлений юнак зірвався на рівні і з жахом дивився на своїх товаришок, ніби чекаючи від них допомоги. Однак ті мовчали, як закляті.
– Хіба паням не відомо, – Кольський майже зійшов на крик, – що це неприпустимо?! Що у клініці подібного я не потерплю?! Це порушення дисципліни, це вам так не минеться! Клініка – не місце для оргій. Це не дешева пивна. Скільки живу, нічого подібного не бачив.
– Ми дуже вибачаємось, пане докторе, – сказала одна з медсестер тремтячим голосом.
– Тут немає місця жодним вибаченням. Будь ласка, залишіть мій кабінет. Негайно.
Вони так спішно виходили, що у дверях ледве протиснулись. Кольський сів за письмовий стіл і натиснув на дзвоник. На порозі з’явився санітар.
– Що це, чорт забирай, за порядки?! – крикнув Кольський. – Хто сьогодні черговий лікар?
– Доктор Прем’яновський.
– Будь ласка, запросіть до мене пана доктора.
Через хвилину переляканий Прем’яновський з’явився у кабінеті Кольського. Звістка про те, що панну Будзинську та панну Колпиківну зі своїм гостем застукав у своєму кабінеті доктор Кольський, вже, схоже, розійшлась у клініці, бо Прем’яновський негайно почав виправдовуватися:
– Справді я нічого не знав, пане директоре…
Кольського, оскільки він виконував функції доцента Ранцевича, називали директором. Зазвичай йому це подобалося, хоча офіційно він не мав цього звання. Зараз, однак, він суворо сказав:
– Я ніякий не директор. Ви маєте це знати, пане колего. Але, на жаль, ви так мало цікавитесь тим, що відбувається в клініці, що під час вашого чергування можливий подібний скандал, щоб у моєму кабінеті медсестри влаштували собі пиятику з якимось молокососом, приведеним з міста. Попереджаю вас, що мені доведеться повідомити про це професору Добранецькому, коли він повернеться до Варшави.
– Я був на другому поверсі при кровотечі… – почав молодий лікар.
Кольський перервав його порухом руки.
– Я не прошу від вас пояснень. Завтра ви будьте ласкаві вписати цей випадок в особові справи обох медсестер, вказавши, що це сталося під час вашого чергування.
Коли Прем’яновський пішов, Кольський нервово почав ходити кімнатою. Кожного разу, проходячи повз письмовий стіл, він машинально тягнувся за невеликими кружальцями печива і не помітив, як усе з’їв. Власна незібраність дещо підбадьорила й втішила його. Зустрівши під час вечірнього обходу панну Будзинську, він сказав їй:
– Порадьте своїй колезі у майбутньому не робити подібних речей. Цього разу за вашу поведінку я вас не покараю.
Також при нагоді і Прем’яновському він дав зрозуміти, що інцидент забуто. Незважаючи на це, Кольський вийшов з клініки пригнічений, і його роздирали ревнощі. По дорозі, невідь-звідки, йому спало на голову, що у Ніни, коли він їй телефонував, був той самий капітан Корсак. Він готовий був поручитися за це, хоча добре знав, що капітан зараз перебуває десь на маневрах у східній Малопольщі. Опинившись у своїй квартирі, він вирішив це перевірити й зателефонував на квартиру капітана. У телефоні лунали заспокійливі тривалі звуки. Ніхто слухавки не брав. Було вже після дванадцятої ночі, і в квартирі капітана нікого не було. Коли вже Кольський збирався покласти слухавку, раптом почув сонний розлючений голос:
– Алло?
– Чи можу я поговорити з паном капітаном? – спитав він, змінюючи голос.
– Я слухаю, до дідька, але чи не могли б ви вибрати відповідний час!
Кольський без жодних слів відклав слухавку і почав гарячково думати. Як вчинити? Як відреагувати на безсумнівну зраду Ніни?.. У нього в руці не було незаперечних доказів, але йому було достатньо переконання. Першої миті хотів написати Ніні довгого, глузливого листа, непривітного й образливого. Йому спадали на думку в’їдливі епітети, непристойні порівняння, іронічні натяки. Такий лист був би великою помстою.
Але хіба така жінка, як Ніна, жінка боягузлива, котра підступно зраджує свого коханця, з яким вона могла чесно і просто розстатися, заслуговує на якусь помсту? О, щодо її моральних цінностей він більше не мав найменших ілюзій. Усе здавалося зрозумілим. Ніна призначила йому роль лише тимчасового заступника на час відсутності капітана Корсака.
Авжеж. Вистачить короткого холодного листа. Без жодних пояснень, без жодних образ, витриманого в жорсткому байдужому тоні, який відріже все безповоротно.
Кольський сів і написав:
«Шановна пані! З огляду на те, що сталося, я вважаю своїм обов’язком повідомити вас, що між нами все безповоротно закінчено. Я. К.»
Він прочитав написане і зрозумів, що це не підходить. Він розірвав лист на дрібні шматочки і написав другий:
«Пані! Я завжди розумів, що те, що нас пов’язувало, Ви вважали випадковою забавою. Вчора Ви вважали за доцільне закінчити цю забаву. Я поспішаю повідомити Вам, що цілком поділяю Ваше рішення. Прощавайте. Я. К.»
Так було краще. З певним польотом, з певною свободою і давало зрозуміти, що йому зовсім на ній не залежить.
Правду кажучи, не залежало. Але він мучився і гризся всю ніч. Йому прийшло в голову, що його вдруге в житті відкинули. Не хотіла його Люція, яку він хотів узяти за дружину, яку кохав своїм першим і, як вірив, останнім коханням. Тепер Ніна покинула його заради іншого мужчини. Після цих двох випадків не важко було втратити віру в себе. Не важко було дійти висновку, що як мужчина він може заслужити лише на роль випадкового коханця.
«Коханець, – думав Кольський, – виконувач обов’язків коханця, в. о. обов’язків коханця на час відпустки…»
Його честолюбство було сильно підірване.
«А чому? – думав він, стоячи перед дзеркалом. – Я ж молодий, сильний і добропорядний. Звичайно, я не вирізняюсь якоюсь надзвичайною красою, але мене завжди вважали пристойним. Я також не належу до типу чоловіків фальшивих, нульових. Я займаю серйозну посаду, добре заробляю, у мене попереду надійне майбутнє. Ніхто не може запідозрити мене у відсутності освіти та інтелекту. Тоді ж, чому?..»
Втрата Ніни не лише вплинула на амбіції Кольського. Він же звик до неї і добре знав, що певний час буде відчувати її відсутність. Не так, слід розуміти, як він відчуває відсутність Люції, але все ж…
Наступного ранку він послав листа через хлопця-охоронця і пішов до клініки. День був надзвичайно важкий. Привезли кілька нових пацієнтів, яких треба було негайно класти на стіл. Обидві операційні з восьмої ранку до другої години дня були зайняті без перерви. Кольський сам провів кілька незначних операцій і асистував Ранцевичу у чотирьох більш серйозних. Коли він нарешті спустився до свого кабінету, то знайшов на столі записку про те, що пані професорова Добранецька дзвонила тричі. Він зім’яв
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Професор Вільчур, Тадеуш Доленга-Мостович», після закриття браузера.