Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

— Допомогти так, як ти допоміг усім тим нещасним у будиночку в горах?

— Я ж тобі вже говорив, що провина за смерть усіх тих смертних лежить тільки на совісті твоїх знайомих.

— Значить це був не сон? — роблю спробу почути про це з його вуст, щоб переконатись, що не помилялась.

— Навіщо ти запитуєш, якщо вже й сама це зрозуміла. Між нами є особливий зв'язок, який дозволяє нам спілкуватись навіть на відстані. Нічогенький привілей, чи не так?

— Не тоді, коли цей привілей пов’язує тебе із психопатом —  виривається у мене швидше, ніж встигаю обміркувати наслідки. 

— Це доволі образливо, та я тобі пробачаю, чого тільки не скажеш в пориві гніву. Це цілком нормально, коли образивши тебе, ти хочеш когось образити у відповідь, — на диво спокійно реагує на мої слова, а після додає: — Можна тобі поставити одне запитання?

— А у мене є вибір? Ти ж все одно запитаєш.

— Вибір завжди є. Тільки на відміну від інших, я тобі цей вибір можу дати. Я, звісно запитаю, але ти можеш не відповідати, — знову пауза в голосі, а після він озвучує своє запитання: — Тобі подобається, коли тебе повсякчас підло використовують?

— Що ти зараз маєш на увазі, — злісно спрямовую на нього свій розгублений погляд.

— Те, що навіть зараз наша з тобою зустріч була чітко спланована ними. Те, що вони навіть образити тебе готові, тільки б добратись до мене, — приковує до себе усю мою увагу. — Так, так, вони за нами спостерігають й тільки очікують моменту для нападу. Наївні, коли думали, що я не здогадаюсь. Натомість я до біса розлючений за те, що змусили тебе плакати. Тільки тому я зараз тут. Нехай трішки потішать своє самолюбство, а я проведу з ними виховну бесіду.

 Невже, Керан це сказав, знаючи, що я почую? Невже може так легко грати почуттями, використовуючи це у власних цілях. Як він після цього мені в очі дивився б? Це низько. Гнів, який заволодіває усіма моїми думками не здатен повністю приховати відчуття жаху від однієї тільки думки про можливе протистояння прямо в мене на очах. Якби я не гнівалась і якби не хотіла провчити Керана, смерті я йому не бажаю, не бажаю жодному із них.

 — Ніко, тобі краще піти з подругою — вказує на Олесю, яка з’являється поруч. — Впевнений вам є що обговорити.

— Ходімо, подруго, тобі не варто тут залишатись.

— Ні! Я не можу! — розгублено роздивляюсь навкруги, намагаючись побачити Керана й інших. Страх не дозволяє довіритись подрузі й піти із нею, не дозволяє покинути це місце, не знаючи чим все закінчиться для кожного із них. Зі слів Даріуса, зрозуміла, що він готовий до цього протистояння, та чи готові вони? Та й чи буде воно взагалі, зважаючи на не надто відповідне місце для цього. Будь-якої миті тут можуть з'явитись люди.