Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З одного її слова стало зрозуміло всю палітру її стосунків з чоловіком. І мене це розлютило. Молода красива дівчина, замкнула себе в чотирьох стінах і цілими днями сумує. Годі, тільки не в мою зміну.
– Так, – сплеснула руками я. – Вставай, збирайся. Ми підемо гуляти.
– Що? Як? Куди? – ошелешено вигукнула вона.
– А це ти будеш вирішувати, – підняла брову я. – Ти ж місцева. От і влаштуєш мені екскурсію.
Навіть не знаю, чого було більше на її обличчі: здивування, збентеження чи радості. Такої несміливої радості. І мені на душі стало легше. Ця дівчина була на кілька років старша за мене, але виглядала як маленька дитина, яка потребує підтримки і любові.
Ми з Мікаеллою гуляли містом, заходили в різні крамнички, купували всілякі ласощі (більшості з яких не існувало на Землі) і багато розмовляли. Дівчина виявилася настільки милою і доброю, що це не лишало шансу її не полюбити. Вона наче маленьке сонечко світило і зігрівало все навколо. І мені щиро хотілося стати її подругою. Цього вечора засинала я з теплотою в душі. Уперше за час мого перебування в цьому світі я відчула спокій, немов є шанс, що тут я знайду свій новий дім.
Вранці я довго ніжилася в ліжку і раптом зрозуміла, що мені хочеться млинчиків. Справжніх земних млинців. Щоб зі сметанкою чи варенням, і фруктами, і шоколадом. Це марення стало настільки реальним, що рот наповнився слиною. Тож я зіскочила з ліжка, швидко накинула халат і спустилася вниз. Зайшовши на кухню, я побачила Ейлен і Лінду, які тільки розпочинали готувати.
– Пані, ви сьогодні рано, – відгукнулася економка.
– Так, мені просто захотілося дещо особливе на сніданок.
– Звісно, скажіть і ми все приготуємо.
– Млинці.
Жінки швидко переглянулися між собою, а потім Ейлен, насупивши брови, перепитала:
– Млинці?
Так, зрозуміло. Світ фентезі не знайомий із рецептурами Землі.
– На моїй батьківщині таке часто готують. Мабуть, ви не чули, але насправді це дуже просто, – я з готовністю закотила рукава халата і попрямувала до холодильного ящика. – Зараз покажу.
– Зачекайте, пані, – кинулася до мене Лінда. – Ми все зробимо, тільки поясніть.
– Ні, – протягнула я. – Мені так захотілося самій приготувати. Як удома.
Я засмучено опустила голову, занурюючись у спогади. Чомусь сьогодні, як ніколи раніше, мене накрила туга за рідними. Побачивши мої сумні очі, жінки не стали перешкоджали моїй участі в процесі приготування і були у мене в помічницях. Кожна з нас намішала в мисці тісто за моїм рецептом і тепер смажила на пательнях.
– Пані, – спантеличено промовила Лінда, намагаючись перевернути млинець. Виходило погано: тісто перетворилося на кашу. – Щось не так.
– Не хвилюйтеся, – розсміялася я. – Перший млинець комом.
– Що? – не розуміючи, витріщилася на мене жінка.
– У нас так кажуть, якщо щось не виходить із першого разу. Тому що перший млинець рідко виходить ідеальним, – я зазирнула в її миску і кинула: – Занадто густе тісто. Додайте трохи молока і наливайте на сковорідку меншу кількість.
– А в мене все вийшло, – з дитячим захопленням відгукнулася Ейлен.
– Ви ж не дарма головна на цій кухні, – шанобливо зауважила я.
– І не тільки на кухні, – зі смішинками в очах заявила жінка.
– Я-то думав, що головний у цьому домі я, – почувся суворий голос.
Ми всі разом озирнулися й побачили Повелителя власною персоною. Чоловік стояв у проході, спершись на одвірок.
– Вибачте, що потурбував, – удавано шанобливо почав Дарлем, – але я збирався снідати, а на столі самий лише посуд.
– Вибачте, пане, – почала було Ейлен, але я її швидко перебила.
– Моя вина. Мені захотілося млинців, і я переключила жінок на свою примху. Здається, ми втратили лік часу.
– І з яких це пір принцеси самі готують їжу?
– Років з десяти, – незворушно відповіла я. Дарлем скептично підняв брову, засумнівавшись у моїх словах. Я голосно хмикнула і, взявши один зі щойно приготованих млинців, простягнула чоловікові. – Ти можеш сам у цьому переконатися.
Тепер Дарлем уважно дивився на мене, трохи звузивши очі. Я стримала посмішку. Так, я знаю цей погляд: сумнів упереміж із передчуттям. Коли чоловік плавно ступив у мій бік, відходячи від дверей, обидві жінки поквапцеп покинули кухню, залишаючи нас із Повелителем наодинці.
Чоловік підійшов і зупинився за півкроку. Я згорнула млинець у конвертик, але замість того щоб передати його чоловікові, сама піднесла руку до його губ. Я бачила, як його блакитні очі спалахнули. Він, не відводячи погляду від мене, неспішно відкрив рота і відкусив частування.
– Вражаюче, – хрипло вимовив Дарлем.
Чомусь мені здалося, що він мав на увазі далеко не млинець. Чоловік несподівано торкнувся моєї щоки великим пальцем і провів по ній. Мабуть я замурзалася. Так часто трапляється, коли я працюю з борошном: воно так і липне до обличчя. Коли він прибрав руку, я відкашлялася, перш ніж сказати:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потраплянка на заміну, Літа Най», після закриття браузера.