Читати книгу - "У полоні Еміратів, Zhelizna"

Маліка вирішила закрити тему на найцікавішому і я погодилася на це. По-перше, надто багато зайвих вух. По-друге, ми справді поспішаємо. Я отримала інформацію для роздумів і відчула прилив гарного настрою від неї. Мені дуже лестить те, що пан Халім зараз піклується тільки про мене. 

Решту зборів пройшли дуже швидко. Першим мені завершили макіяж, яким візажист вдало підкреслила мої світлі очі. Далі я побачила гарну зачіску, що складалася з локонів, зібраних у хвіст трохи нижче маківки. Хоч цей образ додавав мені віку, я все одно відчувала себе елегантною та граційною леді. 

Я очікувала, що знову приміряю абаю, але помилилася. У чорному чохлі висіла довга вечірня сукня, яка була пошита з бордового оксамиту. Погляд зачепився за бірку, на якій лаконічно писало Versace і я просто уявила скільки вона може коштувати. 

Одягатися мені допомагали всі жінки, щоб я не забруднила сукню пудрою чи не зіпсувала свою зачіску. Кожна висловлюва мені компліменти і говорила, як гарно я виглядатиму на заході. 

- О Аллах, вона ідеально сіла на вас. Ми з паном Халімом хвилювалися чи все підійде. 

- Це він обрав цю сукню? - Маліка киває мені, а я переводжу заворожений погляд назад у дзеркало - Вона ідеальна. У мене ніколи так гарно не виглядала фігура, як зараз. 

- У нашого пана хороший смак. До речі, він прохав ще дещо вам передати. 

Доки я милувалася своїм відображенням і просила візажиста зробити фото для моєї матері, Маліка бігала по студії в пошуках якихось скриньок. Як виявилося, у них знаходилися прикраси. 

- Ці коштовності колись належали покійній матері пана Халіма. Він просив передати, що буде радий, якщо ви їх приміряєте. 

Сказати, що я була вражена - нічого не сказати. У скриньці я побачила комплект з сережок і каблучки. Не потрібно бути ювеліром, щоб зрозуміти, що в золотій оправі знаходилися діаманти, які вигравали своєю бездоганною яскравістю та переливами кольорів. 

Три масивні каменя каплевидної форми мають ідеальний розріз, а їхні фасети ловлять та розсіюють світло, як мільйон маленьких соняшників. Це не враховуючи те, що вони обрамлені розсипом десятків маленьких камінчиків. Я навіть не уявляю скільки можуть коштувати ці прикраси і дивуюся тому, що мені їх довірили. 

Але тим не менш, каблучка сідає на палець як влита, а форма моїх вух виглядає гарно завдяки важким сережкам, які мені допомагають закріпити. 

- Ви прекрасні пані. 

- Автомобіль під’їхав, ми можемо вирушати. 

***

Дорогою до івент холу я помітно хвилювалася. Якесь моє внутрішнє передчуття кричало про те, що щось піде не так. І справа була не у незнанні мови чи традицій. Я відчувала, що буду зайвою серед тих жінок, які рівня Джаннат. Так, по документах є я вдовою покійного Мухаммада Аль-Біші, та тільки це все не так. У мені не має шляхетного походження, блакитної крові чи статків. Я знаю на базовому рівні правила етикету і взагалі не уявляю, що потрібно робити на світських раутах. 

Автомобіль зупиняється на території великого комплексу і я слухаю інструктаж від Маліки, яка зайде через задній вхід. Ми з нею зустрінемося уже на місці, коли вона проконтролює готовність персоналу до подачі страв. Я ж у цей час маю потрапити на урочистий вступ, який хвилин двадцять тому почався. 

Вийшовши з салону автомобіля я відчула тепле повітря, що вдарило в обличчя. Мені його зараз шалено не вистачало. Хвилювання накрило мене з головою, а ноги на високих підборах помітно тремтіли.

- Лиш би не впасти - саме цю мантру я повторювала собі доки йшла до масивних дверей, де стояло двоє чоловіків, що дивно подивились на мене. 

- Вітаю, пані. Представтесь, будь ласка. 

- Ася Аль-Біші - це було вперше, що я використовую це прізвище і я щиро сподіваюся, що це востаннє. 

- Пані Аль-Біші, проходьте, будь ласка - чоловіки навіть не глянули у списки. Вони швидко підбігли до дверей і відчинили їх переді мною, на що я сором’язливо подякувала. 

Мені вартувало зробити два кроки, як я опинилася у світі вишуканості та розкоші, що зібралися в одному холі. Масивні дзеркала у величезних рамках розташовані по обидві сторони стін, відбивали кожну деталь і створювали враження безмежності, рощирюючи простір. Довгі люстри на високій стелі чудернацько звисали до підлоги. Вони виготовлені з позолоченого металу та кришталю, який відзеркалився у дзеркалах, створюючи гру світла та тіней. Самі стіни були прикрашені фресками та де-не-де поталлю. Мені здавалося, що я потрапила у справжнісінький палац, в якому колись жили султани. Таких розкошів та елегантності мені ще не доводилося бачити. 

Та вся казковість моменту втратилася, коли я потрапила до основної зали. Напевно, це був один з найнезручніших моментів у моєму житті. 

***

- Таджія, чим зараз займається Лія? 

- Маленька пані пішла з нянею приймати ванну. 

- Добре. Повідомте мене, коли доньку будуть вкладати спати. Я прийду побажати їй гарних снів. 

- Звичайно, пане Халім. 

За робітницею зачиняються двері і я втомлено відкидаюся на спинку крісла. Сьогодні у мене був досить важкий і напружений день. Приїхали партнери з Катару, з якими у нас не дуже гарні відносини. Перемовини, які мали тривати дві години, затягнулися мало не на весь день. Добре, що хоч договір ми підписали, бо інакше я б вибухнув від люті.