Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

— О, як ви не розумієте, — нарешті заговорила дівчина. Її чорне, мов воронове крило, рідке волосся придавало їй дещо скаженого вигляду.

— Магія повертається, тож де нам бути, як не серед її реліквій, — мовив чоловік поряд із нею. Його посмішка відлякувала, а мішки під очима робили його схожим не то на божевільного, не то на великого єнота. 

Всі завмерли, почувши це. Президент все ще мʼяко усміхався, та ж охоронці разом із радником вмить спохмурніли.

— Та як ви смієте! —  вигукнув радник, махаючи кулаком. Мʼяка долоня опустилась на його руку, змушуючи радника припинити погрози.

— Чому ви думаєте, що магія повертається? — спитав президент спокійно.

— Бо ну ж ми існуємо, — хмикнула дівчина. 

— А що ви… — почав було президент, та в ту ж мить погляд дівчини затуманився  й вона вигнулась у спині, скрикнувши. 

Вона вже бачила щось інше. 

— Почалося! — вигукнула за мить, коли погляд її знов сфокусувався. 

А потім сталося кілька речей одночасно: дівчина впала, й Джост встиг підхопити її в останній момент. Одна з шестерень на поличці праворуч від них несподівано ожила й почала крутитись.

— Неможливо! — вигукнув радник здивовано.

— Дивовижно! — з захопленням мовив президент. — Чия це шестерня, панове?

Один з охоронців відійшов на кілька кроків, видивляючись імʼя на табличці під шестернею. 

— Ванесси Алістер, пане. 

— Алістер, — одночасно вигукнули четверо: Джост, Мірта, радник й президент. Шестерня зупинилась так само неочікувано, як й прийшла в рух.

— Де знаходяться її нащадки? — поцікавився президент. 

— Не знаю, пане… 

— То зʼясуй це, — попросив він. 

Радник пішов, й миші спохмурніли, що й помітив президент. Джост стиснув руку дівчини під його уважним поглядом, однак нічого не сказав. 

— То звідки ви знали? — запитав президент, опустившись навпроти них. 

Мірта вже відкрила рота, та чоловік знов стиснув її руку й відповів натомість:

— Ми ж казали. Магія повертається.

— А звідки ви… Знаєте? — очі президента зупинились на дівчині. Він помітив, як за мить до того, як шестерня затанцювала на поличці, дівчина змінилась й дивно вигнулась. 

— А ви здогадайтесь, — посміхнулась та, однак її партнер був більш говірким:

— Бо ми маємо магію, хіба не очевидно? 

Охоронці за спиною президента обмінялись дивними незрозумілими поглядами. 

Та сама шестерня на поличці, що колись належала комусь на ім'я Ванесса Алістер, знов поворухнулась.

Істрадель

Вовчиця зашкулила, коли чоловік, наздогнавши її, пнув у найближче дерево. Їй здалося, кілька важливих кісток зламалось, та на щастя, виявилось, що це не так, адже вона змогла піднятись. Побігла далі, та, коли їй здалося, чоловік втратив її з поля зору, Кора знов перетворилась на дівчину. Виглянула з-за дерева й помахала йому, маючи дивне відчуття. Чомусь зараз їй спало на думку, що Ерік знаходиться десь у лісі, й біжить, не зупиняючись. Однак часу міркувати над цим не було.

— Задля тої, хто мав би вже бути знерухомленим, ти досить прудка! — зі смішком в голосі помітив чоловік. Помітивши оголену руку і яскраве волосся, він ринувся за дівчиною, й та знов перетворилась на вовчицю, уводячи його далі в ліс. 

І все ж Кора мала рацію: чоловік був достатньо зацікавлений у ній, аби бігти далі. 

— Ну ж бо, будь гарною дівчинкою. Тобі вдалось пригорнути мою увагу. Тож перетворись знов і поговорімо, — крикнув Марелій, навмисне уповільнюючи крок. — Ти мене зацікавила, а таке буває рідко. Хто ти?

Кора знов перетворилась на людину, сховавшись від нього за деревом.

— Може, не варто було жбурляти мене, тоді б я була балакучіше.

Чоловік розсміявся, отримуючи істинне задоволення від того, що відбувалося. Його погляд вишукував руду пляму серед дерев, та натомість він знов розглядів вовчицю. Ринувся за нею, відчуваючи такий азарт, який мав лише у дитинстві. 

— Вибач, люба, та мені здалося, ти хочеш втекти надто далеко. Довелося тебе трошки уповільнити. Я здивований, що ти нічого не зламала.

“Я також”, — подумки відповіла Кора. Раніше вона ламала кінцівки. Тож чому тепер вона вже двічі чула хрускіт, відчувала нестерпний біль, а за мить ці почуття зникали й вона рухалась як ні в чому? Це її нова здібність? Але звідки, як?

— Тож хто ти? Ти не змінена, інакше б я відчував тебе. Й наскільки мені відомо, наші й досі не можуть опанувати такої майстерності. Ми маємо лише певні можливості тварин, та не перетворюємось повністю, як ти вже знаєш, — він здув невидиму пилинку з плеча, гадаючи, чи дівчина знайде час, аби перетворитись знов й відповісти йому. 

Не знайшла. Тоді чоловік продовжив:

— Але ж ти вовчиця. Який цікавий збіг, що сили нашого спільного друга також йдуть від вовка, погоджуєшся?