Читати книгу - "Мій коханий ворог, Alek Sandra"

Вчора Антон весь день провів з Анфісою, адже батько ще був у лікарні. Хвала небесам, йому стало краще і результати аналізів та обстеження були хорошими. Отже, він точно зможе повести свою доньку до вівтаря.

Весільна сукня Анфіси була прекрасною, наречена виглядала в ній як принцеса. Кравчиня ідеально перешила її в поясі, щоб наречена відчувала себе в ній комфортно і не було видно "животика". Вона, аж розплакалася, коли побачила себе у дзеркалі. Ну, що поробиш, гормони... Тут із нею мала бути Віола, але у неї з'явилися термінові справи, бо її секретарка захворіла, Олег теж це підтвердив. Тато, як думала Анфіса - був у відрядженні і не зміг піти із нею. А Олег не міг піти, бо це погана прикмета - бачити наречену в сукні до весілля і він теж працював. Залишився лише Антон - її улюблений братик, тому вона взяла його із собою на останню примірку весільної сукні перед весіллям.

Сьогодні в нареченого був запланований парубочий вечір. До весілля залишалося два дні. І Антон мав його пильнувати. Його майбутній зять "не дружив" з алкоголем, як заявила Анфіса, тому про нього треба було подбати. Раніше, Антон любив подібні розваги, але точно не зараз.

Коли сестра стояла перед ним у весільній сукні, він уявляв Віолу. Якою б вона була прекрасною нареченою. Вона так і не одягла весільну сукню, нажаль. Антон вже згадав усе про їхні стосунки, і навіть те, що збирався робити їй пропозицію в той жахливий день. За день до їхньої річниці... Але, ця аварія все зіпсувала і він забув її на довгі роки. А його батько в лікарні повідомив, що зберіг ту обручку. Цікаво, чому?

Так, Віола мала право сердитися на нього, але для чого брехати сину, що він помер. Навіщо? Можливо, вона боялася, що Антон більше ніколи її не згадає. Адже, він так і не виконав свою обіцянку. На першу річницю їх стосунків, вони пообіцяли одне одному, що завжди будуть разом. Що завжди називатимуть одне одного дивакуватими прізвиськами, які самі придумали. І що ніколи не забуватимуть важливі події, адже так твориться ціла історія...

Антон вже виходив з готелю, коли адміністратор віддав йому конверт із запискою. Він вийшов на вулицю і сів в своє авто, аж потім відкрив конверт:

"Сьогодні твориться історія... У твого сина турнір із карате, а ти навіть не в курсі! Щось не дуже ти хороший новоспечений татусь... Жаль:( Віолетта мабуть щаслива, адже ти для них давно помер!"

Зал "Червоний дракон"  15:00 год. (адреса на зворотньому боці записки).

Він зім'яв записку, сильно стиснувши кулак. Іншою долонею вдарив об кермо, яке засигналило. Від злості, його ніздрі розширилися, а на шиї виступили жили. Той самий ідеально рівний почерк, без жодної помилки у граматиці. Якого біса? Він глянув на годинник - 14:33, залишилося 27 хв. Антон швидко вбив у навігатор адресу, яка була вказана на звороті записки і завів двигун. Слідом за його авто залишилась лиш завіса із пилу.

***

Він таки встиг. Коли він зайшов у зал, то одразу помітив в натовпі вболівальників Віолу. Вона яскраво виділялась із натовпу інших людей, одягнена в свій строгий зелений костюм. Він тихо підійшов до неї і прошепотів їй на вухо:

- От ти і попалася! Утікачка!

- Ти? Що ти тут забув? - вона здригнулася від такого, до болю знайомого голосу, але не розгубилася.

- Тобто, що я тут роблю? Прийшов повболівати за сина! - чітко заявив він.

- Як ти дізнався, що ми тут? Ти що стежив за мною? - вона прищурила погляд, а в її карих очах заграли вогники.

- Я що, схожий на психопата, щоб стежити за тобою? Ти ж "забула" сказати мені про його турнір. Але, "добрі люди" виправили це. - він з сарказмом сказав це.

- Що ти маєш на увазі? Які люди? - Віола глянула на нього з підозрою.

- Не знаю! Думав, може ти знаєш. Хтось дуже сильно переймається моїми стосунками з сином! Але, це точно не ти... - знизав плечима Антон.

- Тобі не потрібно було приходити! - трохи підвищеним тоном сказала Віола. Люди, які сиділи поруч, одразу повернули обличчя із зацікавленими мінами в їхній бік.

- Що? Давай, я сам вирішуватиму, що мені треба, а що ні! - заявив серйозним тоном Антон. Схоже, це починало його дратувати. Адже, Віола не мала права вказувати йому, чи може він бачитися з сином чи ні. Це вона приховала від нього правду і зробила вигляд, що вони незнайомці. Переспала з ним, а потім втекла - вже двічі.

- У Святослава сьогодні важливий день і я не хочу його псувати! Тому, замовкни! - наказовим тоном заявила вона.

- А я не хочу мовчати! Чекаю твоїх пояснень про минулу ніч! - його тон був надто самовпевненим.

- Це було помилкою! Забудь! - вона почервоніла від сорому. 

- Знову? Лисичка, ти така хитра! - він притис її до себе, обійнявши за плечі: - Не хочеш нічого сказати?

- Що ти робиш? Ти здурів, ми в спортивному залі! Тут повно людей і дітей... - вона зніяковіла ще більше, адже не звикла до такої близькості із чоловіками на людях. Тим більше, з Антоном. Але для інших людей, їхня розмова зараз виглядала збоку, як сварка двох закоханих.

- Цього разу, не втечеш!  - з оскалом хижака, який щойно упіймав свою здобич, усміхнувся Антон.

- Відпусти негайно! Поговоримо про це в іншому місці. - сказала Віола йому на вухо. Адже, люди що сиділи поруч, почали загадково посміхатися. Про що вони зараз думали?

- Тихо! А то усе пропустиш. - наказав Антон. І він був правий, адже турнір уже почався і ведучий почав з оголошення учасників спарингу. Віолі нічого не залишалося, як залишитися в обіймах Антона.

***

Турнір нарешті закінчився. Віола почувалася якось дивно, коли Антон її обіймав. Здавалося, все було б чудово, приємно і комфортно, якби вони справді були разом. Бо саме так мала виглядати справжня сім'я. Але... вони не були сім'єю і вже ніколи не будуть... Він забув її! Він мав купу жінок і жив безтурботно у Штатах, в той час, коли вона підіймалася тернистою дорогою все вище і вище. Їй було важко самій з дитиною, вона довго приховувала від колег, що у неї є син. Але, старалася порівну приділяти час і кар'єрі, і дитині. Тепер у неї все вийшло і здавалося, що життя по-трохи почало налагоджуватися і тут знову з'явився він, її Буся. У неї наче зірвало дах, і вона наробила купу дурниць, але час вже зупинитися...