Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"

Дівчина, на диво, виявилася надзвичайно розумною й начитаною людиною. Вона з чіткістю аргументувала свій вибір і навіть коротко окреслила найважливіші теми у книгах, вказавши також на ті, які не варті моєї уваги. Хоча в основному весь час вона поводилася мовчазливо й рухалася за мною, наче непримітна тінь.

- Софі, – озвалася до неї, коли ми поверталися до моєї кімнати аби залишити вибрані книги, - я тобі не подобаюсь?

- Ні, що ви! – злякано заперечила та.

- Просто ти якась скута й, наче, не надто рада моїй компанії, – пояснила стиха.

- Це тому, що ви – панна, а я – проста слуга…

- Ми рівні, – поспішила заперечити, - ба більше, мій статус значно нижчий твого.

- Це як? – здивувалася та. - Ви ж почесна гостя нашого намісника.

- І що з того, коли сама юридично в цьому світі зовсім не існую? Мій дім – зона відчуження. Для людей великого світу я – чужинка, майже дикунка.

- Але ж ви геть не схожі на дикунку!

- І то правда, – погодилася. - Проте я зараз не про це. Можеш мене не боятися й не соромитися. Я щиро сподіваюся, що ми станемо хорошими подругами.

- Так не можна!

- Ще як можна, – всміхнулася, відчувши булькотіння в животі. - Маю надію, що ти послухаєш мене. А тепер ходімо швидше, я дуже зголодніла.