Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

Наступні декілька днів виявились відносно спокійними. Я не ходила в покої лорда, дізнаючись про його стан тільки з розповідей служниць і доповідей лікарів.

Меріт та Інгрід я зустрічала лише двічі у коридорах палацу. Кожен раз чемно віталася і швидше йшла. Жодна з жінок Хаген більше не намагалася отримати аудієнцію зі мною.

Коррадо тепер відмовлявся відпускати мене на ніч із кімнати. І я спала на другій половині величезного ліжка. Пасинка щось справді лякало.

Назаріо двічі відправляв людей у ​​таємні ходи, вони обійшли весь Вомон-ле-Тіссен, але не знайшли нікого, хто б мін ховатися там. Не було ні слідів, ні ознак убивці. Єдине, на що звернув увагу Бруно – замкова свердловина у покої Асгейра була пошкоджена. Наче хтось намагався відчинити двері без ключа.

Почувши це я здригнулася і похолола, але нічого не сказала констеблеві.

Той не помітив моєї стривоженості й запевнив, що стежитиме за слугами. Відтепер ніхто не посміє влізти в таємні ходи.

Через шість днів я побачила, як Асгейр вийшов надвір, спираючись на плече Фолкора. Я знаходилася в бібліотеці, стояла біля вікна, коли мою увагу привернула біла пляма посеред сірого двору. Чоловік йшов повільно, але з рівною поставою та гордо розправленими плечима. Навколо нього, настирливою мухою вилася Інгрід.

Ця картина видалася мені смішною і я пирхнула.

Немов почувши мене, Асгейр обернувся. І так легко знайшов мій погляд, ніби знав, де я стою.

- Леді Сандро! - Назаріо різко відчинив двері до бібліотеки, і я мало не випустила книгу. Відійшла від вікна, обернувшись до констебля:

- Що трапилося?

- У Вомон-ле-Тіссен завтра прибуде Болдр Гунар, другий принц Мілаїри.

Я тільки приголомшено відкрила рота. Вони що, вирішили всією родиною приїхати до Валуа?!

- Він прислав гінця з листом для його брата, а також з проханням до вас підготувати для нього покої у палаці. І для його супутниці – Домініки-Франчески де Монтанарі.

Книжка таки випала з моїх рук. Зал наповнив гулкий стукіт удару твердої обкладинки об підлогу. Але я навіть не звернула на це уваги.

- Принцеса? Вона жива? - Ледве вимовила я.

- Як виявилося, так, - Бруно так само виглядав спантеличено, мабуть, отримав цю новину щойно і відразу примчав до мене. Я відчужено кивнула:

- Добре, віддайте наказ, щоб підготували кімнати.

Я відвернулася до вікна, дивлячись на хмари, що мірно пливли по небу. Сьогодні погода видалася не по осінньому тепла.

Сподіваюся, хоч королю не спаде на думку їхати на північ підкорених земель!