Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

Це все голод. Має рацію Пашка, він просто давно не трахався. Просто голод.

Він і далі себе цим заспокоюватиме.

Так.

Ігор швидко піднімається сходами на другий поверх, заходить до них із Пашком кімнату. Друг лежить у ліжку з ноутбуком та зосереджено тикає по кнопках. Грає у гру.

Ігор жбурляє телефон, і той приземляється прямо на ліжко біля стегна Пашки. Той неохоче переводить погляд із екрана на телефон.

- Що це? - Запитує, піднявши брову.

– Телефон. – відповідає Ігор, ривком знімаючи з себе футболку і хапаючи рушник.

– Я бачу, що телефон. І навіщо він мені? - здивовано запитує друг.

- Що означає навіщо? Ти ж весь ранок просив її телефон. Ось будь ласка. Подавись. – роздратований недогадливістю друга, випльовує Ігор.

Пашка кілька разів моргає, свердлить Ігоря поглядом, а коли до нього нарешті доходить, схоплюється так різко, що його дорогоцінний ноутбук падає на підлогу.

- Ти що дебіл? – кричить хлопець, витріщивши очі. – Я просив номер! НОМЕР, чорт забирай!

– Ти просив телефон. Потрібно стежити за тим, що кажеш. – уже спокійніше відповідає Ігор, стоячи на порозі. Йому треба у душ. Терміново. Холодний душ.

- Ну ти й дебі-і-іл. - Простягає ошелешений Пашка, витягнувши обличчя. – І що я з її телефоном маю робити?

Ігор видихає. Раптом на плечі навалюється страшна втома. Йому треба відпочити. Просто заснути, перезавантажити втомлений мозок, а завтра все знову стане на свої місця.

- Це ти дебіл. - Втомлено вимовляє Ігор, зупинившись у дверях. І ніби маленькій нетямущій дитині пояснює. – На телефон напевно дзвонитимуть. Скажеш, що знайшов його біля гуртожитку. Зустрінешся з нею і віддаси. Познайомишся. Будеш лицарем та благодійником. Ти дякувати мені повинен, я, вважай, усе за тебе зробив.

Як на підтвердження цієї ж миті телефон розряджається гучною треллю. Пашка тупо дивиться на екран і, кілька разів зморгнувши, вголос читає «Андрій». Повернувши телефон до Ігоря, показує фото на екрані дзвінка.

Дівчина в обіймах з якимось хмиром.

Вони посміхаються, притулившись один до одного щоками.

Серце Ігоря здригається, наче від удару електрошоком і падає кудись униз, прямо на брудну підлогу. Ривком відвернувшись, так різко, що у вухах свистить повітря, Ігор стрімко покидає кімнату.