Читати книгу - "Поцілунок одного разу , Ольга Манілова"

— Ну, то надлюди, а не просто люди. Вони змушені спостерігати, як усі жалюгідні багатії зірвалися до чогось, що нагадує шматочок щастя, і вдавати, що ця поведінка нормальна. Дідько, якщо поїдемо, я познайомлю тебе з Фернандо. Офігенний чувак, він був моїм дворецьким на віллі, а зараз балотується у президенти Мальдів.

— Ми на Мальдіви вперше точно полетимо без твоєї епілептичної персони, — ламає рекламну кампанію друга Роман, і той переключається на іншу тему.

Коли Кіра вибирає собі фруктовий коктейль, Фрезь робить комплімент її гаманцю, який сьогодні виконує роль сумки. Небесно-блакитне каміння до бежевого екокожу вона пристрочила самостійно.

Він показує дівчині на телефоні брошку, що замовив на онлайн-аукціоні "Сотбіс". Зухвалий папуга, на диво елегантний, сяє рожевим пір'ям з розсипу діамантів.

— Але ж ти любиш прозорі, чисті? Діаманти, я маю на увазі? - Як ні в чому не бувало цікавиться він, блокуючи смартфон з клацанням.

Кіра не в змозі стримати подиву і червоніє, швидше за все, від почуття сорому, що обрушився на неї.

Вона і справді любить чисті, блискучі діаманти.

Ніколи у дівчини їх не було, але й ніяка огида до подібної меркантильності в її становищі не може змінити того, як сильно вони їй подобаються.

Дивилася б на них нескінченно.

Як? Як... він здогадався?

- А-а-а, - задоволено тягне Микола і салютує дівчині келихом. - Влучив у ціль. Люблю таке.

— Звідки... звідки знаєш? — затинається вона і почувається найостаннішою ідіоткою на світі.

- Це правда? — здивовано дивиться на Кіру Роман.

- Ні, - дуже різко заперечує вона. — Я маю на увазі, вони гарні, звісно, але нічого особливого.

Фрезь усміхається, але по-доброму.

— Я розуміюся на таких речах, мон амі. У тебе всі прикраси та аксесуари певних тонів, а прозоре каміння не стала додавати до гаманця, бо нестерпно було б дивитися на імітацію. А твої кільця я побачив ще на вечері.

- Це правда? - повторно адресує дівчині питання Карелін.

Вона незграбно сміється, хапаючись за принесений офіціантом коктейль, як за рятівний круг.

— Я люблю дрібнички всякі, ти маєш рацію, Колю.

На Романа уникає дивитися прямо.

Боже, ну взагалі яка різниця, що вона там відчуває до різних каменів.

Звичайно, смішно в її випадку любити подібне, але вона про це мовчала.

— А ти ще скільки пробудеш тут? - Змінює Кіра тему, звертаючись до фінансиста.

Той знизує плечима і стримує усмішку, сьорбаючи ще вина.

— До четверга, гадаю. Потім тягнутися до Нью-Йорка. Вас не запрошую, я у справах не дуже важливих туди, тобто по суто робочих.

Він ще розпитує у Кареліна кілька моментів щодо спільних знайомих. Конференцію в Гонконгу, що перенесли в останню хвилину, призначено наступного місяця, і Коля бадьориться, дізнавшись про запрошення Кіри. Він також змушує записати її на телефон назви всіх кращих ресортів Мальдів.

На прощання вони з Кареліним ляскають один одного по спині, але Роман в останній момент притримує того за лікоть, вдивляючись у захмеліле обличчя. Микола, звичайно, кепкує із цього приводу, але мафіозі явно має намір поставити ще кілька запитань.

— Я піду, дізнаюся на ресепшені з приводу виписки та хімчистки, — знаходить привід Кіра для втечі. А найголовніше, щоб відстрочити прискіпливі питання від коханця.

"Тімео" знаходиться в старовинному особняку, де для потрібного розмаху ресепшена місця не знайшлося. Біля стійки утворюється черга, і Кіра в ній губиться, точніше гості обходять дівчину, нечесно просуваючи власні персони вперед.

Вона почувається невпевнено без Кареліна, наче на пташиних правах.

Коли з адміністратором залишається лише один хлопець, нарешті можна зітхнути спокійно. Кіра дізнається про все необхідне, але швидко піти не виходить, тому що хлопець до неї звертається:

— А ви з наших? - Усміхається той. — За акцентом легко прорахувати.

Вона невпевнено розтягує губи в усмішці, не знаючи, що відповісти, і погоджується кивком. У незнайомця досить самовпевнений вигляд та поведінка.

— Я вас бачив, коли ви виходили зі СПА. Тоді вже подумав...

Йому не вдається договорити, оскільки до стійки підходить сім'я туристів. Через простір, який вони займали, хлопець відсуває Кіру далі до входу в магазин. Той, як завжди, порожній.

У співвітчизника дуже лощений вигляд, і одяг кричить про добробут. Конкретного враження про його блакитно-зелені очі у Кіри так і не склалося.

— Перепрошую, ви щось хотіли? Вибачте, я поспішаю.

Він повільно розгойдується з п'яти на носок, поглядаючи на дівчину зверху вниз.

- Взагалі так. Ну, раз така справа. Коротше, зі мною не хочеш затусити?

Вона сміється і негативно трусить головою.

— Ні, даруйте, я взагалі...

— Ні, я серйозно, — перебиває її хлопець і дивиться на гаманець у крихких долонях. Дешевий і непоказний гаманець — я не скривджу, зуб даю. Наші дівчата все-таки найкласніші. Чув ти сьогодні виїжджаєш із пентхауса, — він підморгує дівчині, — можеш до мене переселитися. Я домовлюся з готелем, все окей.

У Кіри щелепа мало не відвисає. Він вирішив, що вона ескортниця.

Знаходить ситуацію такою смішною, що знову не утримується від сміху.

— Дякую за пропозицію, — дівчина вирішує бути ввічливою, незважаючи на розв'язний тон хлопця, — але мені нецікаво. Вибачте, я піду, бо мій...

— Та годі, — схиляє він голову набік, знову похитуючись на ногах, — гаразд, давай домовимося прямо, тут нічого такого немає. Скільки?

Найкращим виходом з ідіотської бесіди буде розвернутися і піти, що Кіра і робить. Чорт, треба розповісти Фрезю, що таки хтось прийняв її за жрицю...

Нахабний співвітчизник наздоганяє її та перекриває шлях.

- А куди йдеш?

Тон начебто веселий та легкий, але Кірі зовсім не подобається вираз світлих очей. За кілька кроків хлопець уже не дає дівчині проходу.