Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

− А-а-а-ах, − кричу я, майже стаючи на місток, закидаючи голову і сліпо шкрябаючи пальцями по зміїній лусці.

Ще трохи… ще трохи… і знову він зупиняється, пальці вислизають із мене, залишаючи мокрий слід на внутрішній стороні стегна.

− Будь ласка, − пхикаю я, задихаючись і намагаючись звести ноги. Може, якщо їх стиснути, стане легше? Здається, я зараз збожеволію.

Але Са-ард втискається між них, треться своїм торсом по моїй палаючій промежині. Накриває собою, даруючи нарешті таку жадану вагу свого тіла зверху. І я сама не помічаю, як починаю тертися об нього, штовхатися стегнами назустріч, у пошуках невловимого визволення.

Ну... візьми вже... хочу... так хочу тебе всередині.

− Чого ти просиш-ш-ш, Ж-шеня? – схиляється до мого обличчя мій мучитель.

– Будь ласка, – хапаю ротом повітря.

Мені починає здаватися, що вся я – це чаша з голодним полум'ям. І якщо Са-ард нічого не зробить з цим, якщо не дасть цьому вихід, то я просто згорю до попелу.

− Скаж-ши це, Ж-шеня? Попрос-с-си, − облизує він мої губи, цілує в куточок рота, трішки проникаючи язиком між вуст. − С-с-скажи, що хочеш-ш-ш.

Попросити? Що попросити? Боже… я зараз навіть своє ім'я не в змозі згадати… а він…

Все, чого мені хочеться попросити, так це припинити знущатися з мене і заповнити нарешті цю порожнечу всередині. Він це хоче почути? Мабуть...

– Візьми мене… будь ласка… я хочу тебе, – шепочу хрипко, сама цілуючи усміхнені губи. Нехай це все тіло винне, але я більше не можу терпіти цієї спраги. Я збожеволію.

− Гарна дівчинка, − з тріумфом у голосі Са-ард підхоплює долонями мої стегна. Якось так переміщає свій хвіст піді мною, що я відкидаюся назад, вниз головою, а попа навпаки виявляється піднята. Ще й із широко розведеними ногами. Абсолютно розкрита для нього.

А наступної миті я відчуваю, як у мене починає проштовхуватися його величезний член. Спочатку повільно, сантиметр за сантиметром, немов даючи мені час звикнути. А потім одним плавним поштовхом до упору.

З тихим чи то шипінням, чи то гарчанням Са-ард втискається в моє тіло, на мить закинувши голову і явно насолоджуючись цим першим проникненням. А потім опускає полум'яний власницький погляд на мене, обпалюючи розплавленим сріблом, підкоряючи своїй волі. І починає рухатись. Потужно. Глибоко. З відтяжкою. Вибиваючи крик кожним поштовхом плоті у мені. Остаточно стираючи всі рештки чітких думок з моєї голови.

Вогонь у мені реве і вирує, закручується в спіраль, що невпинно стискається, нестерпно нагнітаючи накопичену напругу, а потім раптом вибухає, спалюючи мене вщент. І тепер я вже, не стримуючись, кричу і звиваюсь у зміїних кільцях, під потужним тілом свого монструозного коханця. Вмираючи і відроджуючись в сліпучій насолоді, дарованій ним.

Те, що відбувалося далі, я можу назвати хіба що безумством. Чуттєвим, солодким, нескінченним безумством.

Мене брали. Багато. Довго. Зі смаком. У різних позах. То розкладаючи та розпинаючи на спині. То вкладаючи животом на хвіст, щоб таранити мене ззаду, доводячи до божевілля. Я збилася з рахунку, скільки разів кінчала в цих руках. Вся просочилася його запахом, запахом сексу та нашого збудження. Зірвала голос, попри всі здібності свого тіла. І зрештою майже вимкнулася після чергового нищівного оргазму, відчуваючи, як кінчає в мене мій ненаситний коханець, в черговий раз до крові прикусивши основу моєї шиї. Майже втратила свідомість, на мить ніби збоку побачивши сплетені на ліжку тіла. Моторошно... красиво...

Але Са-ард міцно стиснув мене у своїх обіймах, так по-власницьки, так владно. Укладаючи на своє тіло. І все стало на свої місця. Моргнувши, я знесилено притулилася щокою до чоловічих грудей. І, сито зітхнувши, заплющила очі.

Хто сказав, що біосинтезоїдам не треба спати? Брешуть. Нахабно брешуть.