Читати книгу - "Історія світу в 10 1/2 розділах"

з родичами в човнах і далі тримали облогу; фокстер’єра, якого прислали з Німеччини раніше, щодня підвозили човном до поруччя й показували здалеку господарям. Сформувався комітет пасажирів, і пароплавство дало йому безкоштовний доступ до засобів зв’язку; були розіслані клопотання до впливових осіб, зокрема дружини кубинського президента. Саме в цей час двоє пасажирів здійснили спробу самогубства — одна людина вколола собі транквілізатор, інша порізала зап’ястя й кинулася в море; обоє вижили. Після того для запобігання новим спробам самогубства вночі запровадили патрулювання; рятувальні човни весь час були напоготові, а судно вночі освітлювалося прожекторами. Ці заходи нагадували декому з євреїв нещодавно залишені концентраційні табори.

«Сент-Луїс» не планував повертатися з Гавани порожнім, випустивши на берег 937 емігрантів. Приблизно 250 людей уже купили квитки на зворотний рейс до Гамбурґа через Лісабон. Пропонувалося випустити хоча б 250 євреїв, щоб дати їм місце. Але як вибрати 250 тих, кому буде дозволено зійти з ковчега? Хто відділить чистих від нечистих? Чи потрібен жереб?

Ситуація з «Сент-Луїсом» не була дрібним місцевим питанням, якому приділялося замало уваги. Новини про це плавання повідомляла німецька, британська й американська преса. У Der Stürmer зауважували, що коли євреї вирішать повертатися до Німеччини, то опиняться в Дахау чи Бухенвальді. Тим часом у гаванському порту американські репортери пробралися на борт судна й прозвали його — може, занадто легковажно — «кораблем, що зганьбив світ». Така реклама не була особливо корисною для біженців. Якщо ганьбу розділено між усім світом, то чому лише одна країна — яка вже прийняла чимало єврейських біженців — має так часто це робити? Світові, схоже, соромно не стало, принаймні не настільки, щоб рука потяглася до гаманця. Кубинський уряд, отже, проголосував за те, щоб не пускати іммігрантів, і «Сент-Луїсу» було наказано залишити територіальні води острова. Це, додав президент, не означає, що він остаточно припиняє переговори; просто він не розглядатиме подальших пропозицій, доки судно не вийде з гавані.

Скільки коштують біженці? Це залежить від того, в якому розпачі вони перебувають, наскільки багаті їхні покровителі, наскільки жадібні господарі. У світі перепусток і паніки це завжди ринок. Ціни довільні, спекулятивні, мінливі. Юрист із Американського єврейського об’єднаного розподільчого комітету запропонував стартову ціну в $ 50 000 за безпечний вихід євреїв на берег — і почув, що цю суму було б корисно потроїти. Але якщо вже раз потроєно, то чом би не потроїти вдруге? Директор імміграційного бюро — котрий уже підняв по $ 150 з особи за видані дозволи на висадку, яка поки що не відбулася, — запропонував керівництву рейсу заплатити $ 250 000, щоб це посприяло скасуванню дії указу номер 937 на пасажирів. Представник президента нібито вважав, що євреїв можна випустити на берег за $ 1 000 000. Кінець кінцем, кубинський уряд встановив таксу $ 500 за кожного єврея. У такій ціні була певна логіка: стільки становила сума застави за кожного офіційного іммігранта до країни. Отже, 907 пасажирів на борту, які вже оплатили плавання туди й назад, купили дозволи й офіційно мусили мати з собою не більше як десять дойчмарок, коштували $ 453 500.

Коли пароплав завів двигуни, група жінок кинулася на забортний трап — їх відігнала кубинська поліція з пістолетами. За шість днів стояння в Гавані «Сент-Луїс» перетворився на місцеву цікавину, тож за його відплиттям спостерігало приблизно 100 000 людей. Капітану гамбурзьке начальство дало дозвіл пливти до будь-якого порту, готового прийняти пасажирів. Спочатку він мляво кружляв океаном, розширюючи коло, в очікуванні виклику назад до Гавани, а тоді вирушив на північ, до Маямі. Біля американських берегів судно зустрів катер прибережної охорони США. Але і це, на перший погляд, вітання виявилося забороною: катер мав простежити, аби «Сент-Луїс» не заходив у територіальні води. Департамент штату вже прийняв рішення: якщо євреїв не прийняла Куба, то їх не можуть прийняти і США. Тут гроші вирішували менше: більш відповідними причинами було високе безробіття й міцна ксенофобія.

Домініканська Республіка запропонувала прийняти біженців за стандартною ринковою ціною $ 500 з голови; але це просто дублювало кубинські тарифи. Звертались і до Венесуели, Еквадору, Чилі, Колумбії, Парагваю, Аргентини — жодна з цих країн не була готова повністю взяти на себе світову ганьбу. У Маямі інспектор з імміграції оголосив, що «Сент-Луїс» не приймуть у жодному порту США.

Лайнер, якому було закрито доступ на весь американський континент, продовжував рух на північ. Люди на борту розуміли, що наближається момент, коли судно поверне на схід і неуникно рушить назад, до Європи. І тут о 16:50 у неділю 4 червня прийшла депеша: начебто кубинський президент дав дозвіл євреям зійти на берег острова Пен, колишньої виправної колонії. Капітан розвернув «Сент-Луїс» і знову рушив на північ. Того вечора піднесений настрій балу-маскараду повернувся.

Наступного ранку за три години плавання від Пену телеграфом прийшло повідомлення: дозвіл ще не затверджено. Члени комітету пасажирів, які протягом усієї кризи надсилали телеграми відомим американцям з проханням втрутитись, уже не могли придумати, з ким би ще сконтактувати. Хтось запропонував звернутися до мера міста Сент-Луїс у штаті Міссурі, гадаючи, що, може, збіг назв викличе в нього співчуття. Отже, йому відправили телеграму.

Кубинський президент зажадав заставу $ 500 за кожного біженця плюс додаткові гарантії на покриття харчування й проживання на острові Пен. Американський юрист запропонував (за твердженням кубинського уряду) загалом $ 443 000, але з умовою, що ця сума покриватиме не лише висадку пасажирів «Сент-Луїса», а й 150 євреїв з двох інших кораблів. Кубинський уряд вирішив, що не в змозі прийняти таку контрпропозицію, тож свою пропозицію скасував. Юрист Об’єднаного комітету у відповідь на це вповні погодився з початковими вимогами кубинського уряду. Натомість уряд висловив жаль, що ту пропозицію скасовано й відновленню вона не підлягає. «Сент-Луїс» розвернувся й удруге рушив на північ.

Коли корабель розпочав зворотний шлях до Європи, до урядів Британії та Франції було надіслано неофіційний запит, чи не приймуть євреїв вони. Британці відповіли, що воліли б розглядати теперішні складнощі в ширшому контексті загальноєвропейської ситуації з біженцями, але їхня країна може бути готова розглянути можливість в’їзду євреїв до Британії після їхнього повернення до Німеччини.

Були також непідтверджені чи нездійсненні пропозиції від президента Гондурасу, одного американського філантропа, навіть від карантинної станції в зоні Панамського каналу; пароплав рухався вперед. Комітет пасажирів звертався з клопотаннями до політичних і релігійних лідерів по всій Європі; але тепер телеграми стали коротшими, бо керівництво рейсу перестало надавати безкоштовний доступ до телеграфу. У той час винесли пропозицію, щоб найкращі плавці серед пасажирів регулярно стрибали за борт, щоб «Сент-Луїс» затримувався й розвертався.