Читати книгу - "Хмари"

То була не кров, а роса, що падала з холодного неба на гарячу землю. Повітря стало свіжіше. Край неба почав червоніть. І степ ще далі стало видно. Роса вкрила траву й біліла проти сходу, неначе хто потрусив степ ізумрудами й прикрив павутинням. На степу було так тихо, неначе вся земля з селом, хатами й садками замерла на той час в міцному сні. Тільки червоний край неба натякав на живоття, давав надію, що незабаром все знов оживе й почне віковічну незмінну роботу. Трохи згодом на селі заспівали півні. Радюк почував, що його голова вже прохолола, що його пульс кидався рівно. Він вернувсь додому, впав на ліжко й заснув міцним сном щасливого студента, що добре здав екзамен і приїхав додому на спочинок на вакації. На другий день сонце високо щдбилося вгору, а Павло спав. Батько й мати ходили тихесенько по кімнатах, не гуркали дверима, щоб не збудить дорогого гостя.

Того ж таки дня трапились іменини самої Радючки, і старий Радюк був навіть радий тому, що приїдуть деякі сусіди, йому дуже хотілось похвалиться перед ними своїм сином.

Вже сонце стало на вечірньому прузі, як почали з'їжджаться ближчі сусіди, котрі знали про ті іменини. Деякі попривозили своїх дочок, почувши, що приїхав молодий Радюк. Вечір був погожий. В покоях було душно. Хазяйка попросила гостей вийти пить чай на терасу. Вона сіла коло самовара й наливала чай; кругом стола й на лавках сиділи хуторянки й хуторяни. Тераса була без покрівлі, вся обвита виноградом. Виноградний лист закривав гостей од косого проміння сонця. Над терасою синіло вечірнє небо. Старий Радюк балакав з сусідами, а дами сиділи коло стола поруч з хазяйкою. Між дамами кидалась в очі одна немолода удова капітанша. То була Ликерія Петрівна, на прізвище Висока. Старий Радюк продражнив її Макухою. Панія Висока й справді трошки скидалась на макуху, бо була присадкувата, кругленька, з круглим повним лицем, котре од духоти почервоніло й лисніло од поту. Панія Макуха ледве встигала обтирать його білою хусточкою та все жалілась на духоту. Невважаючи на свою дохожалість, вона любила чепуриться, була вбрана в ясну сукню й мала на голові рожі, які були б до лиця молоденькій панні. Хоч непросвічена й проста, але вона любила вдавать з себе світську панію й була з претензіями. Меж гістьми було чимало паннів, але одна між ними була найкраща, хоч була і дуже молоденька. Вона була вбрана в вишивану українську сорочку, бо недавно була в Полтаві і вгледіла там нову моду. Почувши од знайомих сусід, що молодий Радюк приїхав з Києва в українському костюмі, вона зумисне вбралась і собі в національний костюм. Та хуторяночка звалась Галею, а прозивалась Масюківною. Вона була небагатого роду, але гарна, як степова квітка весною. На фоні зеленого листу її чистий профіль був ніби намальований на картині. Вона була ще дуже молода. Довгеньке Масюківнине личко з чорними бровами, з рум'янцями на щоках, з великими карими очима пригадувало цвіт червоної зірки між зеленим бадиллям.

Павло Антонович довгенько не виходив до гостей і вийшов знов в українському убранні, тільки замість важкої свити на йому був легенький літній сіртучок. Червоний пояс дуже гарно обгартував його тонкий стан. Він привітався до гостей по-українській. Панни очевидячки якось зам'ялись, а панія Макуха осміхнулась, закрутила головою та ще гірше почервоніла й частіше обтирала хусточкою лице.

- Як гарно ви, Павле Антоновичу, убралися по-сільській! - сказала панія Висока тоном, в котрому була думка надвоє.

- От так, як бачите! - сказав молодий Радюк і сів на східцях тераси, якраз спиною до панії Високої, так що його потилиця була проти її очей. А для неї дуже хотілось надивиться на його очі!

- Просто неба на землі сіли, Павле Антоновичу? - зачіпала його панія Висока.

- Просто неба на східцях! - сказав він, повернувши на час лице до неї й знов одвернувши очі до молодої Масюківни, що сиділа в куточку окроми й почервоніла, як мережки її рукавів.

- Прошу покірно сісти на стільці! - знов сказала Ликерія Петрівна, показуючи на порожній стілець, що стояв саме проти неї.

Молодий Радюк послухав її, але сів на стільці до неї боком, а лицем просто до Масюківни, й почав говорити до неї по-українській. Панна почервоніла й одказувала йому тією страшною мішаниною, котру на Україні звуть великоруською мовою.

- Як ви до нас говорите по-модному! - промовила панія Висока й собі по-українській.

- Ото в нас така поведенція настала! - одказав їй Радюк.

- Може, ви й насіннячко лузатимете по-нашому, по-сільському? Шкода, що не взяла з собою! - сказала йому панія Висока жартовливо, але сміливо, як людина дуже знайома і вхожа до Радюків.

- Шкода, що ви забули.

Всі засміялись, а Радючка осміхнулась якось гірко, і лице її зажурилось.

- Яка теперечки пішла чудна мода! Все сільська та сільська. І убрання носять сільське, і говорять по-сільській, - говорила панія Висока, ніби сама до себе.

- І пісень співаємо сільських, і пишемо книжки сільською мовою, бо ми, пані Висока, демократи. Не знаю, як ви?

Панія Висока не зрозуміла того слова, не зрозуміла, чи то щось добре, чи щось погане, і, щоб не вшелепаться, затерла, зам'яла розмову, попрохавши в хазяйки чаю. Молодий Радюк посунув до неї молочничок з молоком.

- Дякую вам! Я понеділкую! - промовила трохи гордо панія Висока. - Сьогодні понеділок!

- Вибачайте, коли так. І ви цілий рік понеділкуєте?

- От і цілий рік! У вас в Києві поведенція на все сільське, а не знаєте, як на селі поводиться в нас. Од великодня до св. Духа [70] ніхто не понеділкує.

- Чи не доволі ж вам тих серед та п'ятниць?

- Що це ви говорите про середи та п'ятниці, неначе про вівці та кози? - промовила панія Висока.

- А мені здається, якби ви сьогодні оскоромились, то не великий був би гріх. Скільки скорому, стільки й гріха, - кажуть у приказці.

- О, панію Високу не підведеш, сину! - обізвався старий Радюк. - Чи ви пак знаєте, як раз сповідалась молодиця