Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

І ми розвелись. Все, що мав, їй віддав.

І ще й наганьбив мене тесть мій.

Лиш в тім, що на собі, пішов я від них -

Такий-то був перший гешефт мій.

Пішов я, у бровар в Янові нанявсь,

Живу, заробляю рік, другий,-

Згадаю про Файгу, згадаю дитя,

Ніт-ніт, та й заплачу із туги.

«Женись!» - каже батько. «Женився б,- кажу,-

Та от що шукать неспосібно».

«Ни, що там шукать! Я тобі сам найду!

Тобі лиш одного потрібно:

Щоб мала кус грошей, щоб проста була,

Сільська, до роботи придатна».

«Ні,- мовлю,- досить мені простих уже!

Най куля поб’є їх гарматна!»

Говорю вітцеві: «Лишіть ви мене,

Най сам я собі пошукаю!»

І став я потрохи сяк-так між людьми

Питати, і все помічаю.

А близько тут Еттінгер має село -

Жид дуже ж то вчений, багатий.

Тепер він у Львові за рабина став,

Та й то за сам гонор, без плати.

Прочув я: жидівочка в нього жиє,

У наймичках-ді, молодиця

Чи розвідка, хлопчик у неї трьох літ,

Є й гроші й одежа… Вертиться

Усе моя думка круг неї. «Сю взять!

Розумна, чень, чесного стану,-

Бо вже ж в такий дім яку-будь не візьмуть.

Ану-ко, піду та погляну!»

Пішов я так в шабас. До кухні зайшов,

Гляджу: по-міщанськи убрана,

А гарна, жива молодиця така…

«Ви, певно,- питає,- до пана?»

«Ні,- мовлю.- Я чув, тут живе Лібе Зіс»

«Нащо вам вона?» (Спаленіла!)

«Я чув, вона теє-то… замуж би їй»…

Вона тільки глип та й присіла,

Немов там огонь під котлом поправля.

«Мене,- мовлю,- брат посилає,

Такий і такий, і господар, гендляр…»

«Він, може, багачки шукає?»

«Ні,- мовлю,- а чув він, що має вона

Три сотки готовими грішми,

Що розвідка, хлопчик у неї трьох літ…

Не знаю, чи так се, повіж ми!»

«І так, і не так. Хлопець, правда, що є,

А грошей трьох сот я не маю.

Та маю одежу… одежі досить…»

«Що ж, добре й тото!» - повідаю.

Поглянула пильно на мене. «А ось

Мені щось здається,- сказала,-

Що в вас нема брата. Ви сам є той брат…»

Ну, бачите, хитра - вгадала!

«А якби так, мере,- кажу я,- то що?»

«Та що ж,- каже,- я за вас піду.

Ви, бачиться, добрий…» Се зговір наш був.

Просидів я там до обіду,

Поглянув, як робить, поїв, що варить,-

Все чисто і гарно, аж мило.

Пішов я, вітцеві кажу: так і так.

«Що ж,- каже,- щасти-біг на діло!

Та тільки я все б таки радив тобі

Простенької де пошукати.

Така практикована баба - го-го!

То можна біду напитати».

Немов батогом, мене цвігнули ті

Слова, та мовчу, лиш в утробі

Мов щось повернулось. Три місяці я

Не дав їй ні вісті о собі.

Надумавсь. Пішов. Застаю ї, якраз

Панам подавала печене.

«О, гості рідкі! Я гадала, що ті

Вже гості забули про мене!..»

Побрались ми. Батько мій каже: «Ходіть

До мене!» Ба, чую я вісти,

Що в Крехові він третій раз оженивсь

І хоче на грунті осісти.

Смішна була річ: се для мене старий

Почав був шукати селянки,

Аж на тобі! Чисто старий одурів

Та й бух, сам опутався тамки.

Я з батьком відмаленьку вкупі не жив.

Міркую: се що він щедриться?

Та швидко піймив я, що він лиш бажав

Із нашої праці розжиться.

Прийшли ми до Крехова. Зараз я три

Корови купив, сіножаті

Наняв - загадали ми, бач, молоком

Із батьком наспіл торгувати.

Орудує батько мій тим молоком,

Я знов баришництвом занявся,

І добре пішло нам. Та швидко весь крам

Дотла із-за баб і розпався.

Моя розумніша і старша була

Від мачухи, та знов уперта,

Горда́. І пішла проміж ними війна

Щоденна, невпинна, зажерта.

Жінки, бач, все дома, їх діло хатнє,

То їх і найменша дурниця

Дразнить і доводить до лютості гнеть,

Та й ну же свариться, ганьбиться.

Прийдемо, бувало, з торгу, а вони

Кричать, і цокочуть, і плачуть.

Содома! Лиш плюнеш і з хати біжиш,

Най їх твої очі не бачать.

Та далі не зміг я терпіти: мов міль,

Гризе мене жінка: «Ой пробі.

Не можу тут жить! Забираймося геть!

Там в мене є стрик в Любачові.

Там паші багато, там можна держать

Худобу, там добрії люде,

Там тані хати́, і там тана земля,

Побачиш, там добре нам буде!»

Пішли ми в погану годину. Гай-гай,

І паші нема, і не тані

Хати, а землі й не докупишся - ну,

А люди, то й дуже погані.

Стрик жінки моєї був також гендляр

І все гендлював баранами.

«Продай,- мот,- корови, а гроші мені

Давай, буде спілка між нами!»

«Що спілка,- кажу,- коли я ні в зуб

Гешефту сього́ не капую?»

«Дурний ти! Сиди, та проценти бери,

Та тільки дивись,- я торгую».

Пола́комивсь я на проценти, продав

Корови, дав грошей три сотки,

Собі ж на свій гендель сотку лишив…

Гай-гай, ти,