Читати книгу - "Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт"

Засапані, вони з веселим сміхом гепнулися на сидіння навпроти Діка, відтіснивши в куток англійців, і Ніколь сказала:

- Привіт!

Вона стала ще вродливішою, і Дік не зразу збагнув, що в ній перемінилося, аж потім побачив: у неї нова зачіска, її шовковисте волосся підстрижене й завите кучерями. В сиво-блакитному светрі, в білій тенісній спідниці вона була ніби перший травневий ранок, клініка не лишила на ній жодного сліду.

- У-ух! - видихнула вона.- Ну і прискіпливий цей контролер! Напевно, на зупинці нас заарештують. Доктор Дайвер - граф де Мармора. Господи! - все ще відсапуючись, вона провела долонею по новій зачісці.- Розумієте, сестра купила нам квитки першого класу, інакше вона не може.- Вони з Марморою перезирнулися, й Ніколь вигукнула: - А виявилося, що перший клас зразу за кабіною водія, справжнісінький катафалк, на вікнах занавіски на випадок дощу, і нічого не видно. Але для сестри головне - показати себе...- Обоє знову вибухли сміхом, дружнім сміхом молодості.

- Куди ви їдете? - спитав Дік.

- До Ко. Ви теж? - Ніколь оглянула його одяг.- Це ваш велосипед там, попереду?

- Так. У понеділок своїм ходом з’їду вниз.

- А мене візьмете на раму, добре? Ні, справді, візьмете? Мабуть, це так цікаво...

- Навіщо, краще я знесу тебе вниз на руках,- жваво втрутився Мармора.- Або звезу на роликах... або підкину в повітря, і ти полинеш униз повільно, як пір’їнка.

Щастя в очах Ніколь: бути знову пір’їнкою, а не гирею на нозі, линути в повітрі, а не борсатися на землі! Вона поводилася, як на карнавалі: то маніжилася й прикидалася скромною, то пускала бісики; та хвилинами на її обличчя набігала тінь, і в нервово стиснутих пальцях угадувався скорботний спогад про недавні страждання. Дік шкодував, що вони зустрілися: він занепокоєно думав про те, що ця зустріч воскресила в її уяві той світ, з якого їй пощастило втекти. Він одразу ж вирішив, що зупиниться в іншому готелі.

Фунікулер несподівано став, і пасажири, що піднімалися ним уперше, принишкли, занепокоєні цією зупинкою в небесах. Виявилося, однак, що затримка потрібна тільки для того, щоб кондуктор вагона, що підіймався вгору, і кондуктор вагона, що спускався вниз, обмінялися якимись загадковими повідомленнями. А потім - знову вгору і вгору, над лісовою стежкою, над ущелиною і далі схилом, укритим суцільним килимом нарцисів - від колії і аж до крайнеба. Люди, що грали в теніс на прибережних кортах у Монтре, були тепер дрібні як макові зернятка. В повітрі було щось нове. Свіжість? Так, свіжість і музика, що полинула їм назустріч з готельного саду, коли вагон підповз до гліонської станції.

Коли вони пересідали на поїзд, музику заглушив шум води, пущеної з гідравлічної камери. Ко лежав майже просто над ними: тисяча готельних вікон пломеніли в призахідному сонці.

Але тепер усе було інакше: захеканий паровозик потяг їх нагору колією, яка виток за витком угвинчувалася в небо; відсапуючись, він пробився крізь низькі хмари, і в клубах паровозної пари, змішаної з туманом, Дік на хвилину випустив з очей обличчя Ніколь. Готель виростав, розростався після кожного витка спіралі, а потім вони несподівано опинилися біля нього, над самісіньким сонцем.

Дік закинув рюкзак на плече й попрямував пероном до багажного відділення по велосипед; Ніколь не відставала від нього у вокзальній метушні.

- Ви хіба не в цей готель? - спитала вона.

- Ні, в мене зараз режим ощадливості.

- Тоді приходьте до нас обідати.- Тут виникли якісь клопоти з багажем, а потім Дік почув: - Познайомтеся, моя сестра. А це доктор Дайвер із Цюріха.

Дік уклонився жінці років двадцяти п’яти, високій і ставній. «Самовпевнена, але вразлива, слабка»,- вирішив він. Йому вже був відомий цей тип жінок. З устами, як квітка, а при тому ніби створеними для вудил.

- Я навідаюсь після обіду,- пообіцяв Дік.- Треба ж спершу призвичаїтися до оточення.

Він пішов зі своїм велосипедом, відчуваючи на собі погляд Ніколь, відчуваючи всю безпорадність її першого кохання, відчуваючи, як це кохання проникає в його самісіньке серце.

Пройшовши кроків триста вгору, він завернув до іншого готелю, найняв номер і хвилин через десять уже мився у ванній. Ці десять хвилин лишили тільки невиразний, як з похмілля, шум у голові, у який часом вривалися чиїсь голоси, зайві голоси людей, не свідомих того, як його кохає одна дівчина.

Його чекали, товариству бракувало його. Він усе ще був для них невідомою величиною; міс Уоррен та молодому італійцеві явно нетерпілося зустрітися з ним, як і Ніколь. З готельного салону, приміщення, знаменитого своєю дивовижною акустикою, винесли меблі, і вийшов танцювальний зал, але в ньому лишився невеликий амфітеатр, який заповнили англійки певного віку, з шарфиками на шиї, з пофарбованим волоссям і рожево-сірими від пудри обличчями, а також певного віку американки в чорних сукнях та білосніжних перуках, з устами вишневого кольору.

Міс Уоррен і Мармора сиділи за столиком у кутку, Ніколь - ярдів за сорок від них навскоси. Ввійшовши, Дік відразу почув її голос:

- Ви мене чуєте? Я говорю нормально, не кричу.

- Чую дуже добре.

- Вітаю, докторе Дайвер.

- Що це таке?

- Зверніть увагу: ми вільно перемовляємося, а люди посеред зали нас не чують

- Нас напоумив офіціант,- пояснила міс Уоррен.- Тут можна розмовляти з одного кутка в другий, як по радіо.

Тут, на вершині гори, все було навдивовижу, як на кораблі у відкритому морі. Незабаром до них приєдналися батьки Мармори. До сестер Уоррен вони виявляли повагу - Дік зрозумів із розмови, що їхні фінансові інтереси пов’язані з банком у Мілані, який входить у сферу фінансових інтересів Уорренів. Але Бебі Уоррен хотіла говорити з Діком, спонукувана тією сліпою силою, яка штовхала її до кожного нового чоловіка, змушуючи до краю напинати невидиму прив’язь, з якої вона давно вже готова була зірватися. Вона сиділа, заклавши ногу за ногу, часто рознімаючи й схрещуючи їх знову за характерною звичкою високих перезрілих дівчат.

- ... Ніколь мені