Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

завзятого нічного бою виперли москалів за Гнилу Липу. Звідси рушили через Медуху і Пановичі на Золоту Липу. Недалеко Завалова оба курені затримались до кінця серпня. Перший місяць свого постою над Золотою Липою перебули УСС в запасі бригад, розтаборившись досить вигідно в лісі, в землянках, по колибах і під шатрами. Створився дуже оригінальний стрілецький табір. Спокій на фронті дав можливість відпочинку. Зараз ожило духово-культурне життя, читання часописів і книжок, дискусії і гутірки, співи, списування воєнних переживань. Скликували загальні стрілецькі збори-віча. Особлива творча і організаційна ініціятива проявилась в підготовці видавання стрілецького ідеологічного журналу, що мав добре поставлену фінансову базу в т. зв. «стрілецькому фонді», який вже кілька місяців систематично складало Стрілецтво. Душею стрілецького фонду та гуртка, що підготовляв появу журналу – був чот. Іван Балюк. Загально панував бадьорий настрій, особливо, після звільнення Львова. Всі жили надією на скорий похід вперед до Збруча і на вимріяну Україну…

В тому ж часі в організації УССтрілецтва настала деяка зміна на краще. На основі розпорядку Начальної Команди з дня 9 серпня, злучено обидва дотепер самостійні курені, та створено «І-ий полк Українських Січових Стрільців», як одноцілу бойову одиницю. Командантом полку призначено дотеперішнього команданта І куреня отамана Гриця Коссака. Це піднесло також престиж Стрілецтва. Дня 22 серпня був виданий перший полковий наказ. Але ця зміна не виправдада зв'язаних з нею надій про поширення організації УСС до одної бршади, бо, не зважаючи на енергійні старання президії ЗУРади та УБУправи, вони не змогли добитися в австрійської військової влади аж до разпаду Австрії згоди і дозволу навіть на організацію третього куреня. Були обіцянки про поширення УСС, але їх ніколи влада не дотримувала. Польський легіон в тому ж часі творив три повні полки піхоти, крім частин кавалерії і артилерії.

В половині серпня перейшов полк УСС на становище до Завалова та біля Маркової. Почались нові затяжні бої, що тривали приблизно до половини листопада. На відтинку полку УСС, перед Заваловом і Марковою збудували москалі три ряди окопів із сильними дротяними загородами.

Дня 27 серпня розпочався на всьому фронті загальний наступ військ Центральних Держав. Під охороною сильного артилерійського вогню, ІІ-ий курінь перейшов Золоту Липу. Перший випад виконав чот. І.Балюк з своєю чотою на осередок московських укріплень, вдерся в перші становища і пігнав зі своїми стрільцями до дальших становищ на горі. Тут він і згинув, саме в хвилині, коли добиравсь до останніх ворожих позицій. УСС опанували всі ворожі становища та відбили три сильні протинаступи.

У зв'язку з геройською смертю І.Балюка, годиться завважити, що більшість складу його чоти творили молоді гуцули. Це ті діти Гуцульщини, з-під Чорногори і з-над Черемошу, що слідами славного січового руху, який так буйно розвинувся там до війни, в багатьох сотнях вийшли з своїх гір воювати за Україну. Виховані серед стрімких гір, диких зворів і рвучких річок, зжиті з природою, очайдушні і сміливі в стрічі з ворогом – були добрими вояками-стрільцями, вірними товаришами та відважними в боях.[91]

Їх цікавий говір та простота й щирість дітей природи – це оригінальні признаки їх духовости. Тому згадуючи на цьому місці про гуцулів УСС-ів (належало б написати: Усусусів, бо це від них пішла ця вимова літер: УСС), яких багато було в чоті І.Балюка та які полягли з ним під Заваловом, ми позволимо собі передати розповідь свідка смерти І.Балюка – гуцула УСС із Косівщини Д.Копельчука, яку він щиро і простими словами подав для історії своїм гуцульським говором:

«Ми перейшли воду під Заваловом. Небощика пана читари Балюка поставили з нами на лівім крилі нашого куреня; а було нас з паном Балюком всього пєтнацит. Поклали си ми тай лежимо. Аж ту приходит до нас пан сотник Вітовський та каже, що тра піти протяти дротє під московськими декунками і питає, хто піде на охотника. Я си зголосив, бо я в такім трафунку ніколи не є страховитий. Зголосив си тай пішов; а у москалів була під самими дротами «фельдваха».[92] За окопами був ліс і там стояли два машинові кріси. Я підсунув си з боку від «фельдвахи» і почав тяти дротє. На мене дуже сипали москалі, та не трафлєли. Я перетяв той дріт в трох місцях, аж виджу, московска «фельдваха» зачьила тікати. То май наші підсунули си вже ближче. Я штрик за ними до їх декунків, а вони тоді акурат вже кінчили віходити зі свого рова і на яких сто підисєт кроків позаду стали роспускати свою розстрільну. Як я то увигів, том си взад до своїх подав, аби замелдувати пану читарови то, що вигів. Пан читар підсунули си вже з хлопцєми на пєтнацит кроків до дротє. Як я вповів, що і як, пан читар розпустив дужче розстрільну, бо вона була досить густа і мало заступала собов місцє. Та не багато могли ми помочи, бо нас було іно пєтнацит, а москалів, як тої соломи. Але ми всі були стара война, то пан читар не вагували си з нами кричьити гура. Хлопці зірвали си з землі і штрикли бігом бічи; а так си заїли, що на бігу стрілєли. Так пересадили ми московский окоп і гнали далі.

Москалі страх сипали вогнем. Мині і до нині ще дивно, що я там не впав. Я не вигів нічо коло себе іно так, гейби хмара мене впеленала так, як то чьисом у нас в горах трафлєє си. Аж чую, як хтос коло мене дуже загвавтував. Я кинув там оком, а пан читар закрутили си на місци і впали. Я прискочив до них, а вони злебегіли: «Йой, я страшно ранений!» То я їх підоймив і став плащ стігати, бо показували, що їх на правій груди вцілили. Як я іно плащ розчіпив, набігли дві кулці, – не можу знати, чи з ручного кріса, чи з машинового, – й ударили небощика в живіт просто під серце. Небощик навіть не йойкнули; пішла їм кров носом і ротом і понебощіли. Як