Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

В Галичі були ми перед полуднем. По важких сотках літ стали тут на руїнах давньої слави горді і незломні ряди наші.

Короткий відпочинок під мурами замку.

Тихо було між нами. А в цій тиші чули ми, як щось незломне, мов залізо і граніт, пронизує ряди наші, як лучить нас з тим давнім, що тут дрімає, як концентрується велика, елементарна міцна сила, що вже перейшла Рубікон, сказала в нас своє перше слово і вже ломить, вже прориває собі дорогу. Ми чули, що ми мов щілина, через яку прорвалась перша струн цієї енергії, яка за віки назбиралась і незадовго прорветься щілиною, мов розбурхане море, і ніхто не покладе їй ні запори, ні стриму…»[88]

Ці ідеологічні елементи стрілецької духової творчости тим характерні, що їх не творили люди, що стояли осторонь боротьби УСС. Тут самі активні учасники боротьби є творцями і авторами своєї визвольно-політичної ідеології та закріплюють її і надають їй особливої історичної вартости своїм безпосереднім бойовим чином. Ідея і чин спливаються в одне нерозлучне, гармонійне звено. І в боротьбі дальше росла, розвивалась і дозрівала стрілецька ідея. Але за ідеєю і чином слідувало ще те найвище потвердження, найсильніше закріплення всього ідейного змісту УССтрілецтва – а саме: жертва крови. Не тільки самим бойовим чином стверджувалась сила ідеї, але також пролитою кров'ю її творців і носіїв.

Подібно, як Микола Опока – одним із типових співтворців стрілецької ідеї, був двадцятилітній чотар УСС Іван Балюк, визначний старшина сотні Вітовського та найближчий його співробітник. Коли УСС станули над Золотою Липою, – два місяці після зайняття Галича, згинув він 27 серпня геройською смертю в наступі на сильно укріплені московські окопи під Заваловом, над Золотою Липою.

І ще один приклад єдности стрілецької ідеї, чину і жертви: 28 червня 1915 р. під час облоги Галича поліг на фронті у викторівських лісах, УСС Теофіль Мелень, один з колишніх основників і провідників «Молодої України», визначний політичний діяч в українськім робітничім русі, блискучий публіцист, а в останньому часі член Загальної Української Ради. Його активна, революційна природа не затримала його на високім політичнім становищі. Він хотів бути особисто на полі бою, бути самому між борцями за волю України і ділом причинитися до визволення рідного народу. Ще місяць до його геройської смерти, слухали УСС його промови та читали його знамениті статті про потребу, значення та мету збройної боротьби проти Москви.

На закінчення Шевченківського свята УСС у Варпалянці, що відбулось 29 квітня 1915 на терасі замку Коріятовичів при участі понад 600 стрільців, Т.Мелень говорив:[89]

»…Шевченкові ідеали поширилися і вкорінилися широко в масах українського народу, а найкращим доказом цього є факт, що сьогодні, коли ведеться війна проти царської імперії, сповнюється одне з найгарячіших бажань Шевченка, – сповнюється його зазив, щоб український нарід вражою, злою кров'ю окропив свою волю. Сьогодні Ви, Товариші Стрільці, переводите в життя, в діло слова Шевченкового заповіту, бо зі зброєю в руках у тяжких кривавих боях, боретеся за святе, велике діло, яке мусить бути увінчане перемогою…»

…Монгольська повінь московських наїзників спинилась об наші Карпати і царські орди розбиваються в наших горах, кладуться покотом під ударами сміливих військ, в рядах яких бореться також Ви, Товариші Стрільці.

І прийде хвиля, коли ослаблена царська армія скотиться з гір, коли сила ворога буде зламана і наїзник буде мусіти пріч піти з української землі. Ми всі віримо, що це станеться, що наша справа побідить, що жертви, які з рядів стрілецьких упали на полі битви, не підуть намарно».

А в своїй знаменитій праці на тему «Український Легіон» з місяця квітня 1915 р. два місяці перед смертю, він в той спосіб аргументyвав ролю Українських Січових Стрільців у історії українського народу.[90]

»…Повстав Український Легіон, згуртувався до боротьби з царатом десятитисячний відділ українського війська добровольців. І хоч цей відділ чисельно не дуже великий, хоч навіть не довелось йому в цілому піти в бій, бо оставлено з нього тільки меншу часть, а решту розпущено, то все таки факт створення Українськаго Легіону зостається незвичайно важним і далекосяглим в історії нашого національного життя, в історії наших змагань до самостійности. Через цей факт ми стали як активна сила в ряді народів, що їх сьогодні захопила воєнна заверюха, бо коли довкруги нас і на наших землях розгорілось полум'я війни, то нам тільки воєнним ділом можна було успішно упімнутися о право до самостійного життя також для нас.

І тому кожний українець, який слідить хід воєнних подій, з гордістю згадує, що й наш Український Легіон став на висоті свого завдання і здобув собі вже чималу славу. Кожний українець з вірою глядить в будучність свого народу, бо бачить, що ті, кого нарід післав, щоб вістрями багнетів писали його історію, своєю відвагою, завзяттям і пожертвованням, своїми справді геройськими подвигами дають запоруку грядучої волі.

Українська справа жива, – бо живе в таборі Українських Січових Стрільців. Їх тяжкі криваві бої є доказом, що традиція оружної боротьби українського народу за незалежність не загинула. Вони нав'язали цю нитку, яка порвалася перед двома століттями в полтавській битві, і показалися гідними спадкоємцями козацьких лицарів».

А тим гідним спадкоємцем козацьких лицарів, що нав'язав пірвану в полтавськім бою нитку, – показав себе також автор повищих слів.

На другий день після зайняття Галича УСС переправились під сильним обстрілом ворожої артилерії на другий берег Дністра, де після