Читати книгу - "Кінець Вічності, Айзек Азімов"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Твісел марне намагався вставити слово.
— Адже у Вічності свої закони, скажете ви, — гнівно кричав Харлан. — О, знаю ці закони! Любовні зв’язки вимагають дозволу; любовні зв’язки вимагають точного розрахунку; любовні зв’язки мають бути узаконені; любовні зв’язки — річ ризикована. Що ви задумали зробити з Нойс по завершенні проекту? Посадити в приречену на катастрофу ракету? Чи виділити їй тепленьке місце спільної коханки знатних Обчислювачів? Не вийде! Тепер вашим планам каюк!
Сповнений відчаю, він закінчив свою тираду, і Твісел квапливо підійшов до відеофону. Очевидно, передавач уже ввімкнули.
— Говорить Твісел. Вхід у приміщення суворо заборонено, — сказав він беззаперечним тоном. — Усім без винятку. Вам зрозуміло? Тоді виконуйте! Мій наказ стосується і членів Ради Часів. Їх — насамперед.
Він знову повернувся до Харлана й задумливо сказав:
— Вони виконають мій наказ, оскільки я найстаріший член Ради, а ще тому, що мене вважають диваком. Я для них — такий собі химерний чудакуватий дідуган, і вони не перечать мені.
На якусь хвилю він замовк, поринувши в роздуми. Тоді підвів голову й пильно подивився на Харлана. — І ти вважаєш мене диваком?
У цю мить Твісел був схожий на маленьку зморщену мавпочку.
«О всемогутній Часе, таж він і справді не при повному розумі! — подумав Харлан. — Він збожеволів від потрясіння».
Приголомшений думкою, що залишився наодинці з божевільним, Харлан мимоволі відсахнувся назад. Та одразу опам’ятався. Якщо Твісел і божевільний, то не треба забувати, що він немічний дід, а до того ж незабаром настане край навіть і божевіллю.
Незабаром? А чому не одразу? Чому відстрочено кінець Вічності?
— Ти не відповів мені, — тихим, скрадливим голосом сказав Твісел. У нього в руці не було звичної сигарети і, здавалось, він не збирався діставати її. — Невже і ти вважаєш, що я дивак? Мабуть, так. Бо коли б ти вважав мене своїм другом, а не химерним, дивакуватим дідом, то поділився б зі мною своїми сумнівами. І не було б цієї дикої вихватки.
Харлан спохмурнів. Он що! Цей божевільний вважає, що схибнувся він, Харлан.
— Я при своєму розумі і зробив правильно, — сердито буркнув Харлан.
— Але ж я сказав тобі, що дівчині нічого не загрожує, — промовив Твісел.
— А я, немов останній дурень, повірив вам. Бо тільки дурень може повірити у справедливе ставлення Ради до Техніка.
— А хто тобі сказав, що про це знає Рада?
— Фінджі знав усе до подробиць, і він вибовкав.
— А як ти довідався?
— Вирвав у Фінджі зізнання під дулом випромінювача. Зброя зрівняла нас у званнях.
— Ти і це зробив тим самим випромінювачем? — Твісел показав на шкалу часометра, над якою нависали бульбашки плавленого металу.
— Атож.
— Та й наробив же він лиха, — сказав Твісел і вже різким тоном додав: — А знаєш, чому Фінджі переклав цю справу на Раду, замість того щоб самому розібратися в ній?
— Тому що він ненавидить мене і вирішив діяти напевно. Йому потрібна Нойс.
— Наївна ти людина, — сказав Твісел. — Якби йому була потрібна та дівчина, він легко оформив би свої взаємини. Не Технік став йому поперек дороги. Фінджі ненавидів мене!
Він так і не дістав сигарети, і його жовтий від тютюну палець, яким він на останньому реченні ткнув себе в груди, здавався до непристойності голим.
— Вас? — Є така штука, мій хлопчику, як політика Ради. Не кожного Обчислювача призначають членом Ради. А Фінджі з усіх сил домагався цієї посади. Він честолюбний до краю. Але я перекрив йому дорогу, бо вважаю його емоційно неврівноваженим. О Часе! Я тільки тепер до кінця зрозумів, як я мав тоді слушність… Послухай, мій хлопчику, він знав, що ти користуєшся в мене особливою прихильністю. Він бачив, як із рядового Спостерігача я зробив тебе першорядним Техніком. Він бачив, як ти ревно виконував мої завдання. Чи була в нього краща нагода, щоб помститися мені? Якби йому вдалося довести вину мого улюбленого Техніка в страшному злочині проти Вічності, то це одразу позначилося б і на мені. Я мусив би подати у відставку, і хто тоді, на твою думку, посів би моє місце?
Він підніс руку до губів, але, помітивши, що сигарети немає, утупився в простір між великим і вказівним пальцями невидющим поглядом.
«Не такий він спокійний, як удає із себе, — подумав Харлан. — Тут не до спокою. Та для чого розводити теревені, верзти казна-що, коли наближається кінець Вічності? — І знову обпекла думка: — Але чому ж Вічність досі існує? Чому досі не настав їй кінець?»
— Коли я нещодавно відпустив тебе до Фінджі, — провадив далі Твісел, — у мене вже тоді було передчуття небезпеки. Одначе в «Мемуарах Малансона» зазначалося, що ти був відсутній цілий місяць, а іншої нагоди, щоб влаштувати твою відсутність, не випало. На щастя, Фінджі перестарався.
— В чому? — втомлено запитав Харлан. Йому вже до всього було байдуже, проте Твісел говорив і говорив безупинно, і легше було брати участь в розмові, ніж намагатися не слухати його.
— Фінджі назвав своє донесення «Про непрофесійну поведінку Техніка Ендрю Харлана». Як бачиш, він удавав із себе істинного Вічного, який спокійно і незворушно виконує свій обов’язок. Хай, мовляв, Рада обурюється і робить висновки. На щастя, він і не здогадувався про твоє справжнє значення. Він і гадки не мав, що будь-яке донесення, що стосується тебе, негайно буде передано мені.
— Чому ж ви не сказали мені про це?
— А як я міг? Я не хотів тебе хвилювати у вирішальний момент завершення проекту. Я дав тобі можливість самому прийти до мене зі своїми проблемами.
Дав можливість? Харлан недовірливо скривив рота, але одразу пригадав утомлене обличчя Твісела на екрані відеофону, пригадав, як Обчислювач запитував, чи не хоче він щось сказати йому. Це
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець Вічності, Айзек Азімов», після закриття браузера.