Читати книгу - "Слово після страти"

Я підійшов до вказаного столу. Один із «художників» поклав мою ліву руку на стіл, боляче зчавив передпліччя, натягуючи шкіру. Другий, орудуючи голками, намоченими в китайській туші, виколював освенцімський номер 131161. Так я став гефтлінгом номер 131161— хундертайнундрайсігхундертайнундзехціг.

Поки мене таврували, потворної зовнішності есесівець явно зацікавився моєю особою. Він раз у раз поглядав то на мене, то на супровідну карточку. При цьому його очі за скельцями великих окулярів наливалися хижим блиском. Як тільки закінчили виколювати номер, він поставив його в мою супровідну картку, а також у щойно заведену на мене освенцімську карточку, встав і, не кажучи жодного слова, почав мене лупцювати. Я впав, ударився головою об підлогу і знепритомнів. Прийшов до тями надворі. Двоє в’язнів тягли мене голого під руки. Все тіло пронизував гострий біль, паморочилась голова, до горла підкочувалась нудота. Очевидно, у мене був струс мозку. В цю мить я ладен був кинутися на колючий дріт і померти, та чомусь механічно переставляв ноги і йшов разом з усіма.

Групу привели на склад, де видали смугасту тюремну форму, яку до нас уже носили, либонь, чи не десятки в’язнів — така вона була заношена й перетліла. На ноги видали дерев’яні гольцшуги, що заміняли в таборі взуття. Одяг, в якому ми приїхали, забрали на предмет дезинфекції та перевірки,— а раптом хтось зашив у ньому золото.

Комірник, котрий видавав форму, попередив: у таборі можна втратити голову, але шапку — ні в якому разі, бо за це вбивають на місці. А там тієї шапки — її називали «мютцен» — неоковирно зшитий чепчик із смугастої мішковини.

Ми вже одягнені стояли в строю, як із канцелярії прибіг захеканий есесівець. Він вигукнув мій номер, а коли я вийшов, кулаком збив мене з ніг і кілька разів копнув чоботом. Виявляється, мені треба було одержати не звичайну форму, а форму штрафника з нашитими спереду і ззаду червоними кругами-мішенями.

Після того як мене переодягали, нам видали білі стрічки з написаними на них чорною тушшю номерами, а заодно нитки й голки, наказавши пришити ці стрічки на куртки і штани. Своїми покаліченими пальцями я не міг втримати голки в руках і чекав уже нової розправи, та, спасибі товаришам, пришили кляті номери, і я вчасно став у стрій.

Нас погнали до карантинного блоку номер 2-А і там передали блоковому. Відтепер ми стали «повноправними» в’язнями табору, в якому безслідно зникали сотні тисяч людей. Я ж став не просто гефтлінгом Освенціму, а живою мішенню. Для будь-якого освенцімського в’язня шлях до крематорію був дуже близький, та для мене він скоротився у сто крат. Моя куртка з нашитими на ній червоними кругами штрафника уся була в плямах від крові і в дірках від куль. Не знаю, скільки чоловік одягали її до мене і де їхній попіл...

Мене знову охопив відчай. Я вже думав не про життя, а про те, яка смерть краща: від кия блокового чи капо, від удару есесівського чобота, від голоду чи есесівської кулі? Кінець кінцем вирішив: єдиний вихід у цій ситуації — кинутись на колючий дріт. Тим більше, що наш карантинний блок був поблизу дротяної огорожі, по якій проходив струм високої напруги.

Гусли сутінки. Враз по всьому периметру дротяної загорожі спалахнули тисячі сліпучих вогнів. То ввімкнули прожектори на сторожових вишках й електричні лампи на стовпах. З відчаєм невідривно дивився я на яскраво освітлену густу огорожу з колючого дроту, по якому проходив струм високої напруги...

Зловісне слово Аусшвітц я вперше почув у краківській тюрмі від Казимира. Він розповів, що Аусшвітц — це кодова назва старанно засекреченого табору поблизу польського міста Освенцім, табору, в якому безслідно зникають десятки і сотні тисяч в’язнів. «За цим незрозумілим словом,— стишив голос Казимир,— криється якась жахлива таємниця гестапо. Її ще нікому не вдалося розгадати, бо Аусшвітц свідків не залишає. Навіть есесівці в розмові між собою вимовляють це слово пошепки».

Звідки ж узялося це незрозуміле слово і що воно означає?

Керівні фашистські бонзи і зокрема Гітлер полюбляли всілякі таємничі символи, паролі, містичні знаки, рідкісні афоризми, якими вони зашифровували свої розбійницькі плани, операції, кампанії тощо. Гітлер видавав себе за знавця історії, він любив жонглювати афоризмами або висловлюваннями видатних державних і військових діячів минулого. Часто-густо під впливом несподіваних імпульсів він придумував таємничі кодові назви для військових або політичних операцій. Так, наприклад, коли Гітлеру показали перший зразок нового пістолета, він раптом згадав відомий афоризм Юлія Цезаря «Si vis pacem, para bellum»[29] і в задумі кілька разів повторив останні два слова афоризму, які по латині читаються «пара белум», після чого наказав новий зразок пістолета назвати парабелумом.

Подібних прикладів можна навести чимало. Гітлера старалися мавпувати його сатрапи, зокрема Гіммлер. Коли навесні 1940 року заклали «перший камінь» майбутнього Освенціму, рейхсфюрер СС довго роздумував, як назвати новий табір, котрий і за своїми розмірами і значенням у недалекому майбутньому мав перевершити всі існуючі і запроектовані табори. Слід відзначити, що, до захоплення фашистами влади, в Німеччині було всього три концтабори з невеликою кількістю в’язнів; навесні 1940 року їх було вже кількасот, а напередодні краху Третього рейху налічувалося дві тисячі з загальною кількістю в’язнів понад п’ять мільйонів чоловік, громадян тридцяти семи країн. Як було доведено на Нюрнберзькому процесі, в цих таборах за період їх існування гітлерівці знищили дванадцять мільйонів чоловік. Це один з найтяжчих злочинів німецького фашизму.

Серед двох тисяч концтаборів фашистської Німеччини освенцімський мав бути найбільший. Йому відводилася особлива роль у кровожерних гітлерівських планах винищення цілих народів. Цей табір був улюбленим дітищем Гіммлера. Ось чому він сам придумав йому назву — Аусшвітц.

В ті часи на всіх німецьких верстатах і рубильниках були дві основні кнопки або стрілки: червона з написом «айн»