read-books.club » Детективи » Тайники розкриваються вночі 📚 - Українською

Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"

288
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тайники розкриваються вночі" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 49 50 51 ... 88
Перейти на сторінку:
й невістку доведеться сюди брати, й онуків тут няньчити. — Вухатий обвів кімнату поглядом. — А повернутися ніде. Так я кажу, Григорію Михайловичу?

Той кивнув головою.

— Правильно і ви сказали, Варваро Олексіївно, он ще не всіх людей з підвалів повідселяли. Років, скажімо, через п'ять, ну, може, десять усі матимуть добрі квартири… Але ж скільки чекати! — Він замовк. Потім додав: — Можна вам допомогти. Можна. Трудяща ви людина. Та й сім'я загиблого воїна. Але тільки в один спосіб. Учора відвідали одного дідуся. Кімната велика, світла, понад двадцять метрів… А в нього, бідолашного, й оплатити її нема чим. На саму пенсію живе. Хоче мінятися, тільки щоб сотні дві-три доплатили. Воно ніби й справедливо. Йому вистачить і цієї, а для вас — мала… А коли чоловік своє віддає, то треба чимось і віддячити…

Варвара Олексіївна ледь посміхнулася.

— Отак по секрету й порадимо. Зберіть тих кількасот і міняйте.

Сизоокий різко підхопився з стільця. Здавалося, й сидів на ньому як на голках. Вухатий теж підвівся, закрив журнал, обдарував Варвару Олексіївну золотозубою посмішкою.

— А де той чоловік живе?

— У вас зараз, мабуть, і грошей нема? Так? Ну, а без грошей нічого не вийде. Без них на світі нічого не виходить. Живе він у центрі, у гарному будинку… Думайте, як розбагатіти, а ми ще навідаємось…

Відвідувачі вийшли, залишивши Варвару Олексіївну в душевному сум'ятті.

Тільки тепер, після того, як їй побачилася велика світла кімната, в якій вона житиме із Юрком, своя власна, з кожною знайомою до болю шпаринкою, здалася ще тіснішою й похмурішою. А що ті двісті—триста карбованців! Уже й не так багато… Якби місяців зо три пошила по людях, назбирала б… В уяві постало, як вона в новій просторій квартирі зустрічає невістку, бавиться з онуком… Пошкодувала, що не спитала прізвищ у добродіїв, де їх шукати згодом. Побігла до сусідки, але та теж не знала — вони лише кілька хвилин побули в її кімнаті і, здавалося, не так цікавилися її побутовими умовами, як Гармашами.

Вухатий і його товариш похапцем вийшли на вулицю.

— Важка сімейка, — процідив крізь зуби Григорій Михайлович. — Пусте діло…

— А я певен, що не пусте, бадьоро заблищав зубом вухатий. — Щеня заскавучить іще.


На концерті

Театральний зал Жовтневого палацу повен. На яскраво освітленій сцені пританцьовував, декламував і виспівував заяложені куплети перед мікрофоном безголосий естрадник. Говорив скоромовкою, захлинаючись словами, мовби намагався компенсувати нестачу голосу й дикції сліпучою білозубою посмішкою, феєричною рухливістю.

Проходячи вранці повз театральну касу, Юрій звернув увагу на барвисту афішу. Взяв два квитки в партер. Та, відійшовши від каси, подумав: не слід було цього робити. Інна любить естраду, але, здається, цілком байдужа до нього. Після того вечора на «Поплавку» й разу не подзвонила.

Але чому має дзвонити вона, а не він?

За цей час бачив її двічі: одного разу на молодіжному вечорі, куди вона прийшла з Аллою, вдруге — на вулиці в компанії Божка і ще якогось чоловіка. Звернув у провулок, щоб не зустрітися з ними…

Але завжди, навіть коли з головою поринав у справи, дівчина ніби була поруч. Часом доходило до смішного: він підводив голову, щоб перекопатися, що її справді немає…

Цілий ранок не міг вибрати хвилини, коли в кімнаті нікого не буде, — мусив вибігти на вулицю, до автомата.

— Будь ласка, Інну Паволоцьку.

Її покликали. Вона здивувалась. Потім наче зраділа. Погодилася. Умовилися зустрітися.

Відійшов од телефону, відчуваючи, як у ньому тремтить від напруження кожний нерв…

Тепер вона поруч. Від неї віє легкими пахощами квітів — такими знайомими йому. Від них у хлопця наморочиться голова. А варто скосити оком і побачить її профіль. І йому врешті зовсім байдуже, що витанцьовує і співає зморений життям літній естрадник…

Юрій кладе свою руку на тонкі дівочі пальці. Інна тепло потискає їх. Хлопець відчуває, як сцена починає гойдатись в його очах, відривається від підлоги й хилиться з боку в бік. Та ні, то на сцені вже гойдаються гімнасти.

Інна зовсім забирає собі його руку. Ніби через тисячі й мільйони років Юрій бачить, що на сцені вже не гімнасти, а співак, і пристрасна пісня, здається, злітає не з уст артиста, а рветься з самого серця…

Хтозна, коли концерт скінчився, він тягся тисячоліття, але всі ці тисячоліття вкладалися в коротку мить щастя…


Катастрофа майора Дроздова

До кабінету підполковника увійшов худенький, і взимку веснянкуватий, експерт науково-технічного відділу. Він поклав на стіл два документи: вітальну листівку на ім'я Вовченка й анонімний лист про дружбу оперативного уповноваженого Юрія Гармаша з інженером Божком.

— Друковано однією машинкою. Лист набагато пізніше. Літери за цей час трохи збилися, особливо «е», «а».

— Так, — глибоко передихнув Вовченко. — Так, так… — Обличчя його посмутніло.

Коли експерт повернувся, щоб іти, підполковник неголосно промовив:

— Мені не треба нагадувати своє прохання? Дослідження абсолютно неофіційне, ніде не реєструється… Все залишається між нами.

— Звичайно, товаришу підполковник, так, як ви сказали.

— Ну, спасибі…

Експерт вийшов, а Вовченко довго сидів нерухомо. Дзвонили телефони. Чорний — міський, і білий — від начальства. Він не брав трубки. Здавалося, нічого не бачив, ні про що не думав. Анонімний лист, який колись передав начальник управління, і барвиста вітальна листівка лежали поряд.

Анонімка довго відлежувалася в сейфі підполковника. Час од часу Вовченко виймав її, вчитувався, намагаючись знайти який-небудь натяк на автора. Відчував у викладі щось дуже знайоме. Але що саме? Нарешті здогадався: лист ряснів дієприслівними зворотами, які так полюбляв майор Дроздов.

Це відкриття спочатку приголомшило Вовченка. Дурниці! Скільки людей люблять

1 ... 49 50 51 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тайники розкриваються вночі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тайники розкриваються вночі"