Читати книгу - "Ідуть роботарі"

Ті безпорадно поглядали то на Бірза, то на Блека, не насмілюючись виконати розпорядження, яке йшло не від їхнього начальника.

— Так… — задумливо сказав Блек. — Ну що ж, нічого не можу зробити… Шкода, коли до справ плутаються особисті взаємини!..

— Відв’яжіть її! — заревів замість відповіді не своїм голосом Бірз.

Блек спокійно кивнув головою штурмовикам:

— Гаразд. Розв’яжіть.

Через хвилину Томас Бірз виводив Мадлену з приміщення таємної поліції. Він не слухав нічого. Обличчя його палало від гніву. Мадлена йшла, важко спираючись на його руку, змучена допитом «третього ступеня». Вона час від часу нервово здригувала. Томас Бірз немов крізь товсту ковдру чув загрозливий голос Блека, що говорив йому вслід:

— Ви каятиметеся в цьому, містер Бірз. Я виконав вашу вимогу тільки тому, що вам надано необмежені уповноваження від губернатора… Але… Ви самі побачите, що наробили. Та тоді вже буде пізно.

Ці слова Томас Бірз сприймав механічно, тої хвилини вони не доходили до його свідомості. Чомусь він згадав про них тільки в автомобілі, посадивши в нього Мадлену і наказавши шоферові їхати до заводу. Але відразу ж Бірз знов забув про ці загрозливі слова, помітивши на безпорадно простягнених руках Мадлени червоні сліди, наче від опіку.

То були сліди допиту «третього ступеня».

Новина бігла робітничими кварталами, передавалася з одного будинку до одного. Томас Бірз поставив роботарів охороняти завод укупі з полісменами. Озброєні фашистські загони, складені з службовців і торговців, охороняють разом з поліцією установи, несуть службу по вулицях та майданах. Вони не пускають нікого на заводський майдан. Поліція вкупі з фашистами наступає!..

А слідом за нею йшла друга новина, що тішила робітників і сповнювала їх надією, ні, не надією вже, а певністю перемоги. Але про ту другу новину знали не всі, її передавали обережно тільки твердим, випробуваним людям:

— З центру прибула зброя. Сьогодні її вивантажуватимуть. Буде з чим дати відсіч поліції та фашистам! Буде чим збити рогатий хрест!

Обидві новини були правдиві. Томас Бірз дійсно виставив роботарів коло заводських воріт. Він поставив їх, як вірних залізних вартових. Роботарі нерухомо стояли, схрестивши руки на грудях і загороджуючи своїми міцними постатями входи. Для чого зробив це Бірз — ніхто не знав.

Також правдою було й те, що штурмові фашистські загони «Бойових хрестів» одверто виступили проти страйкарів. Це вже були заходи нового керівника поліції та фашистської організації Гордона Блека. Фашистські бойові загони зайняли заводський майдан, зайняли вулицю перед поліцією, банком і найголовнішими установами. Очевидно, адміністрація вирішила добре охороняти свої фортеці під час бою, що мав незабаром початися.

Щодо зброї — страйковий комітет дістав із центру повідомлення, що саме сьогодні ввечері прибувають вагони зброї, як і сказано було раніше, під назвою «залізний крам».

— Починається дуже серйозна справа, — сказав Бобові Леслі Тім, прочитавши повідомлення та показуючи на свіжі газети.

— А що в газетах?

— Почитай, побачиш.

Боб узяв газету. То були, звісно, буржуазні видання, що лаяли страйк робітництва останніми словами. Але вони не могли тепер замовчувати справжніх подій, бо про них докладно писали комуністичні листівки, сила яких виходила підпільно. Ніяка поліцейська досвідченість і суворість, ніякі найрішучіші заходи не могли допомогти урядові ліквідувати ті підпільні редакції та друкарні й припинити вихід листівок.

Газета «Дейлі Телеграф» писала:

«Події останніх днів показали, що з революційним рухом не можна поводитись так, як це робив досі уряд. Відкриті сутички з поліцією озброєних робітників, очолюваних комуністами, в Джернеї, Коломбо, Тридауні та інших містах доводять, що м’якотілі заходи не допоможуть. Справа йде вже про спроби робітників під орудою злочинців-комуністів повалити владу і зробити революцію. Своєчасно уряд запевняв, що він держить військо напоготові. Де ж воно? Десятки вбитих та сотні поранених полісменів — ось наслідки сутичок, що відбуваються по всій країні. Ми вимагаємо рішучих заходів, щоб подолати революційні виступи. Бо вони знесилюють країну і не дають мирним громадянам можливості чесно працювати. Треба силою зброї роздавити кубло комуністичних злочинців, що звуть себе революціонерами. Треба починати робити це з Нью-Гарріса, що є справжнє джерело комуністичної пошесті».

У розділі «Телеграми» говорилося:

«За нашими відомостями близько Нью-Гарріса сконцентровано кілька полків територіального війська. Учора ці полки дістали наказ виступати в напрямі до міста, що перебуває фактично під владою комуністичного страйкового комітету. Ця злочинна організація захопила в свої руки всі громадські установи. Ми сподіваємося, що відважне військо встановить порядок і безжалісно покарає порушників його».

Боб Леслі відклав газету; обличчя його було похмуре. Він бачив, що Тім сказав правду: починається дуже серйозна справа. Як видно, уряд двигає військо, не діставши бажаних наслідків від спроб спровокувати сутички з поліцією. Для того, щоб виправдати себе, уряд подав до газет брехливі відомості, ніби страйковий комітет захопив місто в свої руки.

— Якби ми таке справді зробили, який галас зчинили б газети тоді? — сказав він нарешті. — Напевно, вони б не задовольнились отакою маленькою заміткою.

— Так чи так, а військо посувається до міста. Чи встигнемо ми вивантажити й роздати зброю? Адже ж треба бути напоготові.

— Встигнемо. Загони в нас організовано. Кожен знає своє місце, а барикади зробити — справа одної години.

Боб Леслі не гарячився. І в його словах відчувалася така впевненість, що Тім заспокоївся. Ця людина тримала в своїх руках всі чисто нитки складного механізму повстання, що мало початися найближчим часом. Тім придивлявся, як Боб Леслі спокійно розмовляв з робітниками — організаторами загонів, що приходили до нього по розпорядження та інструкції..

Він усе чисто пам’ятав, не забуваючи жодної дрібнички; пам’ятав навіть ім’я кожного з людей, що про них згадували організатори. Він говорив завжди спокійно, не підвищуючи тону, його інструкції були такі чіткі й тверді, що