Читати книгу - "Атомний вогонь над океаном"

— Брекдорп сказав, що моя робота вже давно не задовольняє дирекцію. І тому зі мною змушені розірвати контракт. За ті два роки, що лишилися до кінця строку, мені видали грошовий чек.

— Щось тут не те, Єф. А що каже Метіус?

— Думаю, він ще нічого не знає, йому, напевно, скажуть, що я саботував роботу. А може, що я сам звільнився. В усякому разі, Брекдорп натякнув, що мені краще прийняти його пропозицію. Інакше йому доведеться вжити інших заходів. Очевидно, хтось на мене зробив донос.

Хріс Браун нічого не відповів. Він сидів, поринувши в думки. Місячне сяйво освітлювало його бліде лице. «Обличчя наче в мерця», — подумав гість.

— їдьмо зі мною, — поривчасто промовив Гарріман. — Що тобі тут робити?

Хріс не звернув уваги на пропозицію приятеля і запитав:

— Ти останнім часом працював над дослідами Кальмана. Кому ж ти віддав матеріал?

— Звичайно, Кальману. Мене заступить, я чув, Ватфілд. Хтось, певно, доніс Брекдорпу, що ми хочемо поширити серед науковців резолюцію проти ядерних випробувань.

— Хто це міг зробити?

Гарріман відповів не одразу:

— Останнім до нас приходив…

— Ні! — Хріс Браун схопився з місця. — Барн Кальман? Це неможливо! За Варна я ручусь головою, Єф. Невже ти думаєш, що я можу рекомендувати людину, якій не зовсім довіряю?

— Тоді не знаю. Можливо, пізніше пощастить з'ясувати, чия це робота.

— Кажеш, тебе заступить Ватфілд? Це ж агент Шпрінгера.

— Ну і що? Ватфілда всі вважають сумлінним науковцем.

— Тепер йому треба буде довести це на ділі. Адже досліди Кальмана тривають?

— Звичайно. Мої аналізи дають негативні результати, і Кальман не хоче їх визнати. Отак воно, Хріс. Наші можливості мають певні межі. Якась чортівня. Раптом доводиться все кидати і братися за щось нове. Але тут нічим не зарадиш. Я вже спакував речі.

Гарріман підвівся.

— Якби хоч можна було перешкодити…

— Чому перешкодити? — запитав Браун,

— Виготовленню проклятої бомби Кальмана.

Хріс Браун провів Гаррімана до дверей і лише там сказав:

— Фоггі і Боттом безсилі щось зробити. І все-таки не думаю, що бомба вибухне. На все добре, Єф. Напиши як-небудь, де тебе шукати. — Він подав приятелеві на прощання руку.

Мало хто помітив звільнення Єфа Гаррімана і переведення інженерів Фоггі і Боттома з монтажного відділу в інший. Здавалося, що це пов'язане з реорганізацією, яка провадилася протягом останніх тижнів. Гарріман був неодружений, друзів у нього було мало. На питання, чому він звільнився, відповідали: «Були, певно, якісь особисті причини…»

Коли представники профспілки прийшли до начальника загальної канцелярії і принесли свої вимоги, їм сказали, що питання про виплату грошової допомоги вже розв'язане, а про заходи щодо безпеки праці робітників і службовців, зокрема про систематичне і вчасне проведення регенерації реакторів, можна буде домовитися. В ході переговорів ніхто, звичайно, й слова не сказав про резолюцію проти ядерних випробувань. Керівництво профспілки вважало, що це проблема політична і його не стосується.

Гаррімана звільнили, Брауна ізолювали, а Барн Кальман готувався до від'їзду на Ратакові острови. Неприємні балачки про продукцію атомного міста поки що було припинено.

Барн Кальман мав знову передати лабораторію В-24 Хрісу Брауну. Іншої можливості. не було. Він усе докладно обговорив з Біт і її батьком. Відкритий протест Стефсон вважав за таких умов недоцільним, бо всім трьом довелося б залишити атомне місто. Вони прийшли до висновку, що Варну Кальману треба на кораблі спробувати переконати батька відмовитись од експерименту.

За два дні перед від'їздом на Ратакові острови Барн подзвонив у гараж, щоб до нього прислали Тедда О'Брайєна. Якщо він правильно розуміє історію з Гарріманом, Фоггі і Боттомом, йому, певно, пришлють іншого шофера. Але не минуло й п'яти хвилин, як Барн побачив усміхнене обличчя Тедда.

— Я вже думав, що ви поїдете у південні моря і не попрощаєтесь з Теддом О'Брайєном.

— Я ж повернуся, Тедд. А втім, не сподівався, що мені пришлють саме вас.

— Ви ще мене мало знаєте, містер Кальман, — посміхаючись сказав О'Брайєн. — У гаражі мене підтримують. Куди ми сьогодні їдемо?

— У корпус 28, до професора Стефсона.

По дорозі Барн запитав шофера:

— Вам виплатили різницю в грошовій допомозі?

— До останнього цента. Виплатили всім. Але думаю, що в керівництві профспілки сидить усе-таки агент Шпрінгера. Не знаю тільки хто.

— Ви знаєте Ватфілда, того, хто заступив Гаррімана?

— Ватфілд? — Тедд свиснув. — Це ж шпрінгерівець.

— А Блум і Кассер? Цих двох науковців призначено на роботу в «бар привидів» разом з Ватфілдом.

Тедд не знав їх, але обіцяв дізнатися, що це за люди. Потім спитав:

— Шпрінгеру, певно, потрібен спеціально підготовлений матеріал з «бару привидів»?

— А я про це й не подумав, Тедд. Але Ватфілд вважається сумлінним науковцем. Він не може…

— Не може, не може! — презирливо засміявся шофер. — Можна все.

Барн Кальман промовчав. Ця думка його злякала. Молодий учений пригадав зауваження батька: «Добре, що Гарріман звільнився. Я йому ніколи не довіряв. Ватфілд працюватиме краще». Невже це має означати, що Ватфілд «поліпшить» результати аналізів, зроблених Гарріманом, дасть результати, потрібні для обгрунтування батькового експерименту?

— Над цим не варто багато думати, містер Кальман. Я не хочу сказати, що ми нічого не можемо змінити, але поки що знову переміг Шпрінгер.

Тим часом вони під'їхали до корпусу 28, і О'Брайєн зупинив машину.

— Мені чекати? — спитав він.

— Ні. В мене є ще одна просьба до вас, Тедд. Якщо це можливо, подбайте про Хріса Брауна.

— Можете на мене покластися, — відповів Тедд, потискуючи науковцю руку. — Я б його охоче взяв до себе, в спою сім'ю. Але цього