Читати книгу - "Русалонька із 7-В та загублений у часі"

— Ух, ледве злиняв од своїх старих! — видихнув замість привітання. — А то немає розслабухи ні в школі, ні на хаті! Хочуть мене в якісь Айнштайни закадрити: уроки та уроки! Скутера в гаражі забадяжили!..

— Привіт! — ледве стримувала радість.

— Але не на того напали! — торочив про своє Вадим. — Я в мент врубався, що до чого, навернув їм на вуха лапші — й ноги в руки! Бачу, все одно спізнився! Ти тут давно? Чувака ніякого не бачила? З плеєром? У мене з ним стрілка забита!

— Не було нікого.

— От невезуха! Прийдеться на мобілу тратитись! — Кулаківський красиво відгорнув чуба, дістав мобілку й став ефектно тиснути на кнопки. — Блін, рахунок на мілині! Не хоч за компашку по свіжу картку зганяти?

Софійка радо поспішила за Вадимом. Не встигли вийти зі скверу, як наткнулися на Сашка. Той поспішав кудись із чималеньким пакунком: не інакше, як за дорученням свого шефа.

— Оба-на! Я фанатію! — саркастично зареготав Кулаківський.

Сашко, мовби й не про нього, заклопотано прямував вулицею.

— Затуляйте носи: бомжатник на горизонті! — ще гучніше сміявся Вадим.

Софійці зробилося зле, воліла провалитись під землю. Такий… найкращий — і таке городить!

— Що, слабо таку лялю, як у мене, відхопити? Проґавив свою б’ютифул ґйол, тепер шмарклі втираєш?

Це вже було занадто! Сама незчулась, як із криком «Сашку, зачекай!» ринулась назустріч, точніше, вже навздогін Фадійчукові. Сама незчулась, як їдко махнула на прощання Краківському:

— Покєдово, пацан! Тусуйся сам із собою!

Хай уже потім, пізніше, тяжко шкодуватиме, що вкотре втратила нагоду наблизитись до коханого. Потім ридатиме ночами й придумуватиме, як помиритись. А зараз головне — догнати Сашка! Запитати, як міг її так надовго забути, висловити йому всі свої образи й сумніви! Привітатись, побалакати. Зрештою — просто почути голос!

Хлоп’як зіщулено мчав уперед, не озираючись на Софійчині поклики.

Лелечко, яке гонористе!

— Та спинись уже, навіжений! — засапано перегородила йому шлях. — Дай хоч слово сказати!

— А не гидуєш торкатись до бомжика? Білі руці замурзати не боїшся? — стояв перед дівчиною і водночас поривався йти далі.

— Вислухай же, будь ласка! — мало не плакала. — Я ж до тебе, як до людини, а ти…

— Вибач, поспішаю! — Сашків голос був незворушний, а сам він знову рвонув уперед.

— Ну, то й іди собі, потворо!!! — з насолодою вигукнула мамине стосовно Чорнобілки. Схлипуючи, відступила й зупинилась. — Іди собі!

— То чого хотіла? — Сашко несподівано завагався, а голос його миролюбно здригнувся.

— Уже нічого, дякую!

— Може, помиритись? — буркнув, опустивши очі.

— До побачення!

— То я… я теж думав… Як-не-як, із дитинства дружимо… — Сашко поворушив носком черевика придорожнє листя.

— То ти мені пробачаєш? — зітерла руками повеселілі сльози.

— А обіцяєш не підсипати мені за пазуху всяких Казимирів? — Щасливий погляд так і рвався з-під насуплених брів.

— Обіцяю! Отже, мир?

— Мир! — сяйнув усмішкою Сашко.

Із соромом, але й з приємністю відчула, що має над цим хлопцем владу і що та влада — знов у її руках.

— То коли визволяємо Завтрашнього? — миттю перейшов до діла Фадійчук. — Він уже втомив своїми телефонними допитами! Заморився його переконувати, що все йде за планом і що вже ось-ось!..

— Як добре, що ти не відібрав у нього надії! То що, беремо сестер, магнітофона і в неділю першим автобусом — до Леськовичів?

— Доню, тобі листи вже йдуть навіть і з-за кордону! — Тато поклав перед Софійкою довгастий рожевий конверт.

Невже з Польщі?! На конверті було написано явно не польською, та й на зворотній адресі стояло: «Франція». Дивно!

— Хто ж прочитає? — затурбувався Сашко, який саме навідав Софійку з приводу завтрашньої поїздки. — Я не зможу, бо в школі цю, як її… англійську вчу!..

— Найкраще прочитав би сам Дашківський: це ж йому давала уроки французької мадмуазель Луїза! — трохи іронічно мовила Софійка. — Але, поки там що, і я спробую.

Писав якийсь нотаріус Жермен, син колишнього нотаріуса покійної мадам Марі Фіртик. Він дуже зворушений листом, надто ж — постскриптумом до нього. Бо переконався, що має справу не з самозванцями, а зі справжніми спадкоємцями красуні Марі.