Читати книгу - "Чорна акула в червоній воді"

пишну брюнетку. Брюнетка тихенько повискувала — чи то від задоволення, чи то від обурення. Іншим разом Пак викинув би хулігана геть. Але зараз його увагу займало інше — чоловік у відмінно припасованому твідовому костюмі, обіймаючи Милку за талію, підіймався сходами на другий поверх.

Пак виждав двадцять хвилин і, м’яко ступаючи, піднявся нагору. Пухнаста блідо-зелена доріжка, котру, здавалося, можна було стригти, як газон, робила його кроки зовсім нечутними. Двері відкрилися, наробивши шуму не більше, ніж падаючий аркуш паперу.

У першій кімнаті впереміш лежала чоловіча й жіноча одежа. З іншої долинали зітхання і сміх. Просуваючись нечутно, наче тінь, Пак підійшов до стільця, на спинці якого висів піджак, засунув руку до внутрішньої кишені і дістав книжечку в червоній шкіряній обкладинці. Розгорнув. «Міністерство внутрішніх справ. Сержант Борис Вікторович Петров». Мент. Вузькі очі Пака стали ще вужчими. Такого погляду не лякаються. Він просто паралізує.

Пак підняв білу сукню з підлоги, на мить підніс до обличчя — сукня мала той же чудовий аромат, що і її господиня, і вислизнув у коридор.

Милка підійшла до Пака через півгодини. Він зі здивуванням відмітив: жодного натяку на те, що відбувалося нагорі. Хіба що свіжа помада на губах і легкий рум’янець на щоках. Пак не відчув ревнощів. Вона довірилася йому і тому здавалася як ніколи близькою і бажаною.

На подіум випустили стрижену під нуль дівицю. На ній була коротка сукня з безліччю рюшок і величезним декольте. Вона так вихилялася, що, здавалось, збирається вислизнути з сукні не інакше, як через те декольте.

Милка зупинилася поряд із Паком і одними очима спитала:

— Ну що?

— Мент, — ледь чутно відповів він.

Милка здригнулась. Так вона й думала. Мент. Озирнулася на Бориса. Він був повністю захоплений дівицею на подіумі.

Облишивши нерозважливі наміри вибратися з сукні через декольте, дівиця почала звільнятися від неї традиційним способом — стягуючи через голову. «Парус» був першим в Ялті рестораном, де почали демонструвати стриптиз.

— Пак, я хочу, щоб він не поїхав зі мною.

Пак похитав головою:

— Мені дуже важко буде зробити це, моя мила Мило (мой міла-Міло), — Пак сам не вірив, що зможе їй відмовити.

Вона зазирнула йому в очі. Очі в неї не були голубі або сірі, як у більшості блондинок, а сині з блакитними білками і довгими темними віями. Таким же синім було небо над Кореєю. І Пак зрозумів, що ніколи не зможе сказати їй «ні».

— А ти знаєш, де я живу? — вона взяла його за руку і потягнула за собою у вестибюль. Поклала руки на плечі — уже вдруге за вечір.

— Так, мой міла-Міло.

— Я буду чекати тебе сьогодні. Пізно. Чим пізніше, тим краще. Але він повинен залишитися тут.

Пак купався в її синіх, схожих на Жовте море, очах:

— Так, мой міла-Міло.

— Ти забув інші слова?

— Так, мой міла-Міло.

Вона посміхнулася йому і торкнулася губами щоки. Пак ніколи не хвилювався. Роки тренувань привчили його до того, що свідомість повинна бути спокійною, як гладінь гірського озера в повний штиль. Але тепер йому здалося, що серце забилося частіше.

Борис відірвався від дійства на подіумі тільки тоді, коли дівиця шпурнула в зал трусики, і два голубих прожектори, що схрещувалися на ній, погасли. В залі шалено рукоплескали.

Борис озирнувся — Милки ніде не було. Він підвівся, кинув на стіл кілька банкнот і повільно пішов до виходу, зазираючи в кожен кут.

Милка палила цигарку у вестибюлі:

— Вас не цікавить стриптиз, Борисе? Чи віддаєте перевагу йому в більш інтимній обстановці? — вона кинула на підлогу недопалка, і той, наче міні-ракета, вибухнув снопом іскор. — Поїдемо до мене? — Її рука лягла на його руку, а погляд метнувся по залу — сумочка залишилася висіти на спинці стільця.

Досвідчений серцеїд і дамський догідник, Борис відмітив якусь фальш в її тоні, та це вже не мало значення — через годину все буде скінчено.

— Ми поїдемо зараз? — перепитав Борис.

— Ну, звичайно, — розвіяла його сумніви Милка. — Тільки от досада, я забула свою сумочку…

Борис кинувся в зал.

Коли чоловік повернувся за сумочкою, Пак уже стояв за рогом. Назад чоловік йшов, насвистуючи.

«Мабуть, задоволений сьогоднішнім днем, — подумав Пак. — Може, завтра мав би подяку в наказі». Свист обірвався поряд з Паком, і Пак зрозумів, що чоловік шукає поглядом Милчин автомобіль.

Пак міг завдати в