Читати книгу - "Мер сидить на смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що за цирк, ти здуріла? — запитав спантеличено.
— Якби я не послухала пані Стефи і не пообіцяла їй з тобою серйозно поговорити, комусь із нас треба було б піти у декретну відпустку, щоб доглядати за Ганнусею, — сміялася Марі.
— Ясно, — буркнув Лев. — Отже я, тільки ти вийшла з хати, погнав до коханки? А старушенція захворіла спеціально, щоб раз і назавжди вивести мене на чисту воду. Ото уява!.. Старій відьмі складати б детективи!
— Точно. До речі, а де ви були?
— Гуляли.
— І що?
— Бачили голуба.
Ганнуся, як почула про пташку, заплескала в долоні.
— І все? — Марі таки брали підозри.
— Все.
— Вірю, — сказала вона. — Але не тобі, Безрукий, а Ганнусі...
— Хто б сумнівався.
І тут Марі видала на своєму обличчі загадку, яка свідчила, що вона щось замислила.
— Не мучся, — буркнув Лев. — Викладай, чим на цей раз ти надумала мене навантажити.
— Я знаю, Леве, що тебе витягнути з дому важче, ніж випхати з гаража трактора... — почала Марі здалеку.
— Стає цікаво.
— Словом, я випадково нині зустріла на вулиці наших голуб'ят... Бориса і Любу... Йшли собі за ручки, як ангелочки... Я так за них рада!..
— Конкретніше...
— Вони запросили нас увечері в гості.
— Куди?
— До Бориса додому. Його батьки вранці знову полетіли на якусь конференцію. На три дні.
— Давно пора! — потер руки Лев. — Досить уже годувати цього ненаситного сухоребрика! Треба трохи його об'їсти!
— То ти не проти?
— Звичайно, ні.
— Тоді мусиш посидіти з Ганнусею, а я щось спечу. Не підемо ж із порожніми руками.
— Але... — спробував заперечити Безрукий. — Мені треба на годинку вискочити!
— Куди?
— До коханки!
— Що, так уже не терпиться?
— Дуже сильно! — Лев згріб Марі в обійми. Це був його найкращий прийом. Із таких обіймів вона звільнялася дуже розуміючою...
— Добре, — нарешті видихнула. — Але коли будеш повертатися, зателефонуй. Щоб я встигла випровадити пані Стефу. Вона переживає, щоб ти часом не дізнався, що вона імітує хворобу.
— Домовились.
— Ага, Борис казав, що має сенсацію! — згадала Марі.
— Та він сам ходяча сенсація! — І Безрукий вибіг з квартири. На сходовій клітці перед дверима сусідки зобразив нещасного розбитого чоловіка.
Коли виходив з під'їзду, почув, як зарипіли старі дерев'яні двері пані Стефи. Стара подибала втішатися перемогою...
37Борислава Болеславівна була сама не своя. Будь-яка робота падала в неї з рук. Збігала на кафедру, всіх там вичитала, переглянула електронну пошту і з прихованим діагнозом «відьма!», який їй поставили підлеглі вчені-етнографи, полетіла додому.
У грудях Стійкої відбувалася справжня бійня. Навіть змія Зоя не могла своїм сичанням її втихомирити. Борислава відчувала, що в ній бунтує привид Домовина, хоче щось сказати, але вона нічого не могла збагнути... І від того жінку брав відчай... Для експерименту Стійка із Зоєю за пазухою пройшлася ще біля декількох храмів — поблизу них їй паморочилося, але не було так зле, як біля собору Святого Юра... Що ж коїться?..
А найбільше мучила Бориславу Болеславівну сьогоднішня вистава з Лавником, на яку вона потрапила випадково, бо ноги самі вирвали її з кабінету і понесли на площу Святого Юра. Ще такого не бачила, щоб два бугаї покірно дивилися, як чоловік в літах трощить їхнє авто... Чудасія!.. Зоряна теж не змогла зайти на територію собору. А Ярема навіть не намагався... На Ярему останнім часом у неї взагалі алергія!.. Не те щоб перебувати поруч, від однієї думки про нього її тіпало...
Вечір підкрадався до самотньої квартири Стійкої і навівав чорну нудьгу... «Для чого живу? — запитувала себе Борислава. — Чому мене так Бог обікрав? Дав життя, а про долю забув...» Стійка й сама забула, що все своє життя була переконана, що людина — сама творець своєї долі...
Борислава набрала повну ванну гарячої води, насипала багато морської солі. Може, витягне з неї нечисть. Адже її рідна етнографія каже, що всіляка потолоч боїться солоного. Роздяглася, обережно опустила ноги у гарячу ванну, бо пекло, і... Заспівав дверний дзвінок. Її улюбленого Баха. Вже й призабула цю мелодію — ніхто до Стійкої не приходив.
Самій собі на диво Борислава зраділа, що хтось посмів її потурбувати. Швиденько, як молода кобилка, вистрибнула з води, витерлася так-сяк, накинула довгого махрового халата і пішла відчиняти.
На порозі стояв розгублений і розчарований Пилип.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мер сидить на смерті», після закриття браузера.